Майбутні президентські вибори в нашій країні, напевно, вплинуть на подальший розвиток економіки України. У звТязку з цим важливо памТятати про досвід ринкової трансформації країн Центральної і Східної Європи.

Говорячи про ринкові зміни у будь-якій країні, передовсім враховують необхідність мінімізувати негативні явища, що супроводжують цей процес. Природно, комплекс заходів для запобігання негативу повинен базуватися як на особливостях національних економік, так і безпосередньо на особливостях економічної сфери, які, своєю чергою, мають як загальні, так і індивідуальні параметри.

Процеси в усіх країнах з перехідною економікою не були однозначними. Зокрема, трансформація тривала всі 1990-ті рр. і супроводжувалася гіперінфляцією. Реструктуризація економічної системи відкладалася або відбувалася значно жорсткіше, з більшими витратами, ніж очікувалося. Причини такого становища, як правило, пояснювали зовнішніми чинниками: тривалістю функціонування командно-адміністративної системи, гіпертрофованою часткою важкої промисловості в народногосподарському комплексі, культурними традиціями, менталітетом нації тощо. Але при цьому не ставилася під сумнів запропонована теоретико-економічна база рецептів оздоровлення суспільства, швидкого подолання системної кризи.

І основні тенденції розвитку останнього десятиріччя, включаючи навіть невдачі в ході економічних реформ, загалом підтвердили правильність вибраного теоретичного підходу до ринкових перетворень: східноєвропейські і прибалтійські країни, де були реалізовані найважливіші пункти стандартної програми міжнародних фінансових організацій, змогли порівняно швидко подолати трансформаційну кризу. Тим часом менш послідовні у здійсненні запропонованої програми країни СНД, зокрема Росія і Україна, і дотепер продовжують боротися за оздоровлення економіки. Найбільш наочними прикладами успішної реалізації стандартної моделі, вдало модифікованої відповідно до специфіки національної економіки, можна вважати Польщу, Чехію і Естонію.

Крім цього, існують також особливості валютної сфери країн з перехідною економікою, які накладають додатковий відбиток на макроекономічний розвиток. Наприклад, реальні перші результати поставили під сумнів оптимістичні прогнози не тільки східноєвропейських, але й західних експертів. Зокрема, польський уряд чекав спаду ВВП у 1990 р. на 3%, а в 1991 р. сподівався вже на 3,5% приросту. Насправді ж ВВП скоротився за ці роки відповідно на 12% і 7%. А ось похибки в оцінках економічного розвитку на початковому етапі реформ у Чехії і Угорщині були незначними. Своєю чергою російський уряд прогнозував закінчення фази падіння виробництва на кінець 1992 р., фактично ж стабілізація економіки (і то невпевнена) була досягнута лише в 1997 р. А наступного року її перервала фінансова криза в Південно-Східній Азії, яка охопила передусім країни з перехідною економікою.

В Україні падіння ВВП тільки у 1994 р. становило 23% разом з рекордною порівняно зі світовими стандартами інфляцією, яка в 1993 р. досягла 10256% внаслідок переходу на світові ціни на енергоносії. Економічне ж зростання почалося тільки у 2000 р. Але для більш успішних країн регіону Центральної і Східної Європи такою точкою відліку був 1994 рік. При цьому польська економіка стабільно прогресує з 1992 року.

Для валютної політики України 1991-2002 рр. характерні певні помилки. Зокрема, гіперінфляція 1993 року була викликана емісійною підтримкою економіки, валютну кризу 1998 року спричинили «піраміда» ОВДП, неефективність політики валютних коридорів, зловживання адміністративними методами регулювання валютного ринку, недостатня незалежність Національного банку України. До позитивних рис можна віднести успішну грошову реформу 1996 року, подолання валютно-фінансової кризи і стабільність валютного ринку протягом останніх років.

як бачимо, не можна характеризувати зміни в країнах Центральної і Східної Європи як однозначно поступальні і безпроблемні. На думку спеціаліста Міжнародного валютного фонду Дж.Одлінг-Смі, Уекономічні досягнення мали надзвичайно нерегулярний характерФ. Він наголосив, що Утим часом як у деяких країнах ішло стабільне економічне зростання протягом багатьох років, інші країни від них відставали. Частково це можна пояснити географічним розташуванням (особливо близькістю до ЄС), частково Ч первинною промисловою структурою, а також, зокрема, якістю економічної політики цих країн.

Що стосується останньої, вирішальними критеріями успішного переходу були чотири основних моменти: 1) наполегливість у впровадженні політики макроекономічної стабілізації; 2) структурні реформи широкого кола секторів економіки, зокрема суворі бюджетні обмеження; 3) створення юридичної і нормативної бази, необхідної для функціонування ринкової економіки і 4) забезпечення надійної системи соціального захисту, яка б помТякшила неминучий злам соціального устрою і таким чином забезпечила постійну підтримку перехідного процесуФ. У звТязку з цим навіть Польща, Угорщина і Чехія можуть давати Україні уроки ринкової трансформації.

Першою загадкою, яку обминули своєю увагою спеціалісти, був не час настання, а масштаби і глибина падіння виробництва під час змін. Крім того, розходження шляхів розвитку економіки ряду країн СНД з більшістю країн Центральної і Східної Європи в середньостроковому періоді послужило приводом для розмов про можливу втрату керованості трансформаційними процесами, що небезпідставно ототожнювалося з небезпекою «економічного здичавіння». Нарешті, процес інституційних перетворень виявився в центрі уваги теоретиків лише тоді, коли з великим спізненням прийшло усвідомлення, що саме еволюція ринкових інститутів і організацій є ключовою проблемою трансформації економічних систем в Східній Європі.

А в ситуації з Україною необхідно зважати на процеси в Російській Федерації. Адже економічний розвиток України регламентується також станом справ у сусідній державі, а тому вплив безпосередньо валютного ринку Росії на розвиток валютної сфери України також є вагомим.

Наразі економічний розвиток Росії характеризує особливості зміцнення національної одиниці Ц рубля Ц відносно провідних валют світу. Тільки у 2003 році реальне зміцнення рубля становило 17% до долара США. Причому, на думку російських спеціалістів, це не випадковість, а середньострокова тенденція розвитку економіки.

Практично всі країни Східної Європи пройшли подібний період. У 2003 році відбулися принципові зміни у платіжному балансі, і тепер зміцнення курсу повТязане не тільки з ціною на нафту. У Росії відзначається відчутне надходження валюти. Крім повернення російського капіталу і збільшення притоку портфельних інвестицій, вона отримала 5 млрд. дол. від населення, яке продавало долар. Але на цьому рубль не зупиниться. За оцінками російських експертів, у 1998 році рубль передевальвували, і потенціал зміцнення рубля в реальному вираженні ще не вичерпано, він становить 10-15%.

Отже, вищевикладене переконує в тому, що специфіка трансформаційної економіки в кожній окремій країні вимагає УперсоніфікаціїФ мінімізації негативних наслідків ринкових змін. Передусім це стосується особливостей виходу з економічної кризи, який у ситуаціях, прямо повТязаних з Україною, охопив досить тривалий період і перевищив прогнозні параметри трансформаційного стану.

Крім того, національні валютні системи країн з перехідною економікою у багатьох напрямках зазнають визначального впливу параметрів світової валютної системи, але, водночас, можуть і відрізнятися від них внаслідок особливостей економіки.

Звернімо увагу на те, що на валютно-фінансову сферу впливають також чинники економічного і зовнішньоекономічного характеру. Причому взаємодіють вони неоднорідно, тобто конкретний стан економіки може викликати як позитивний, так і негативний результат. Тому мінімізація негативних впливів трансформаційних процесів вимагає визначення загальних параметрів валютної сфери країн з типовою моделлю економічного розвитку. Від цього залежить формування загальних підходів до подальшого розвитку.