Самозванець?

Віктор Янукович сьогодні на шляху до втрати статусу «єдиного кандидата». Після того, як розвалилася парламентсько-урядова коаліція, складно сказати, від яких сил він є кандидатом на пост президента. Віктор Федорович, фактично, представляє сьогодні або Кабмін, або Партію Регіонів.

Пролог Даючи інтерв'ю «Епіцентру», Леонід Кучма порівняв Володимира Литвина з головним героєм «Діамантової руки». Тим часом, ці аналогії сьогодні доречні стосовно зовсім іншого політика. Правда, в іншому контексті. Навіть анекдот є на цю тему. «Наступив Янукович на розбите яйце. Послизнувся. Впав. Опритомнів. Ющенко – президент».

Ігри парламенту Кажуть, Леонід Кучма 20 вересня збирав у себе представників фракцій і депутатських груп парламентської більшості. Кажуть, серед іншого він був незадоволений тим, як іде кампанія єдиного кандидата.

Насправді, варто поставити запитання, а чи є взагалі єдиний кандидат? Якщо за законопроекти самого ж Кабміну не голосує частина фракцій парламентсько-урядової коаліції? Більше того – фракція прем'єра «Регіони України»?

З початку відкриття шостої сесії ВР ми спостерігали два процеси, пов'язані з парламентською більшістю. Спочатку – її розвал. Після того, як фракції НАПУ, «Демініціативи», «Центр» заявили про свій вихід або призупинення членства в парламентській більшості. Кожен через свої причини, що, взагалі-то, вже неодноразово аналізувалися. Такий собі демонстративний демарш. Складно сказати, чи була у Володимира Литвина мета «завалити» політреформу. Навіть з огляду на його нинішню поведінку - у кращих традиціях демократії і парламентаризму - навряд чи у таких серйозних рішеннях, як політреформа, спікер абсолютно (або просто) незалежний від Президента. Точно так само, навряд чи Володимир Михайлович може вплинути на позицію таких людей, як Волков і Деркачі, що не голосували 8 квітня. Проте, непрямий наслідок розвалу більшості – політреформа не буде виноситися на голосування.

Другий процес - формування антибільшості в самій же більшості. Фактично, з моменту, коли фракції СДПУ(о), «Трудова Україна», «Союз», «Регіони України» оголосили про те, що взагалі не будуть голосувати до президентських виборів. Більше того – не працюють комітети, до керівництва яких входять представники цих фракцій. Мотивуючи це тим, що перед виборами ніяких позитивних рішень Верховна Рада прийняти не зможе, а парламентська трибуна використовується тільки для того, щоб опорочити образ єдиного кандидата від влади Януковича і для розкручування його основного суперника Ющенка. При цьому на питання Олександра Задорожнього, чому фракції більшості не голосують за соціально-економічні закони, представник президента в парламенті відповів: «Я не думаю, що вони настільки важливі в тій ситуації, що склалася в залі».

Литвин vs Медведчук Литвин називає головними причинами сформованої ситуації в парламенті «спроби деяких сил показати, хто керує парламентом, а також те, що парламент недієздатний». Це давня історія про боротьбу за вплив над парламентом між Медведчуком і Литвином. Коли на будь-яку дію глави АП щодо парламенту спікер пропонує контрдію. І навпаки.

У цьому сенсі мотивація обох політиків цілком зрозуміла. Спікер сьогодні намагається відокремити парламент від більшості, доводячи, що Верховна Рада може і повинна працювати у виборчий період. І не тільки як сторонній спостерігач. Це стосується і необхідних змін у Закон про вибори президента (зокрема, пункт про спостерігачів), і в цілому Комісії з моніторингу за президентськими виборами, що, за словами її глави Володимира Литвина, «буде працювати до 31 жовтня за будь-якої погоди». Одним словом, спікер намагається перетворити роль гостя, що після виборів може стати небажаним, на роль хазяїна парламенту.

Медведчук, у свою чергу, не може спокійно спостерігати, як зміцнюються інші політичні сили, у той час, як політичне майбутнє СДПУ(о) не таке оптимістичне. По-перше, Верховна Рада стає реальним центром влади разом з Литвином. По-друге, політреформа закінчилася на пропорційних виборах (це знову до питання, хто одержує дивіденди). По-третє, ще питання, який з кандидатів – Ющенко чи Янукович – є для них більш прийнятним. Звідси – необхідність якось змінити правила гри, у тому числі і через закриття парламенту на період виборів.

Двічі не єдиний За прем'єрства Януковича парламентська більшість вперше розвалилася в 2002 році. Я маю на увазі голосування щодо бюджету, якому передував провал по перерозподілу комітетів на користь «більшовиків». Тоді не всі фракції більшості (зокрема, СДПУ(о)) голосували за бюджет, у той час, як фракції опозиції, навпаки, підтримали основний фінансовий документ.

Правда, тоді така ситуація влаштовувала багатьох. У тому числі і «донецьких». Пропрезидентські фракціїм це рятувало від контролю з боку АП, опозиції давало можливість хоч якось впливати на рішення пропрезидентських сил (при тому, що опозиційну риторику вона теж зберегла). Януковичу - можливість розраховувати на більше, ніж 226 голосів.

Зараз трохи інша ситуація. Віктор Янукович – не тільки прем'єр-міністр, але і єдиний кандидат від провладних сил, що входять у парламентсько-урядову коаліцію.

Для Януковича розвал більшості – це палиця з двома кінцями. З одного боку, «донецькі» зацікавлені в його розвалі. Оскільки це знімає з них відповідальність за проходження політичної реформи. Це називається «завалити» її чужими руками.

Але з іншого боку – це дозволяє «зістрибнути» частині більшості з теми єдиного кандидата. Фактично, Віктор Янукович не став кандидатом у президенти від парламентської більшості, тому що не бачив зацікавленості в тому, щоб її консолідувати. Оскільки консолідувати довелося б у першу чергу під політреформу.

Нинішня тактика Януковича приблизно така – дистанціювання від політичної діяльності, пов'язаної з Верховною Радою, орієнтування на ріст рейтингу, завдяки посаді прем'єра. При цьому, залишаючись єдиним кандидатом від провладних сил, що входять у парламентсько-урядову коаліцію. Але справа в тому, що самої коаліції немає. Кого представляє Янукович, якщо найбільш могутні фракції залишків більшості заявили про те, що не будуть брати участі у роботі ВР до виборів? На думку Олександра Волкова, «фракції, які сьогодні не беруть участі в голосуванні, шкодять, у першу чергу, прем'єр-міністру Віктору Януковичу, а не парламенту».

У першому випадку (вихід НАПУ, «Центру», частини НДП із ПБ) більшість валять з однієї причини. В другому (страйк СДПУ(о), «ТУ», РУ», «Союзу») – з іншої. Але результат той самий – це грає проти кандидата Януковича.

Від єдиного кандидата від влади до єдиного кандидата від Донецької області Тут ми повертаємося до питання висування Януковича кандидатом у президенти. Незалежним кандидатом він не пішов. Не став він і справжнім лідером для провладних сил. Багато «більшовиків» взагалі довідалися зі ЗМІ про те, що він висунутий кандидатом від більшості.

Янукович оголошений кандидатом від провладних сил, але висунутий тільки Партією Регіонів. Такими чином, як говорить той же Волков, «на Віктора Федоровича повісили негативні рейтинги Кучми і Медведчука, які зашкалюють за 50%». При цьому, партії більшості не несуть ніякої відповідальності за кампанію. А, отже, у будь-який момент можуть чим завгодно мотивувати свою непідтримку Януковича як кандидата. Розвал роботи парламентсько-урядової коаліції вже говорить, що політично такої підтримки немає.

Віктор Янукович, фактично, представляє сьогодні або Кабінет Міністрів, або Партію Регіонів. Якщо ж він раптом на всіх образиться і вирішить стати незалежним від влади (більш м'який варіант – послухає пораду Сергія Тигіпка і піде й у відпустку на період виборів), тоді він взагалі буде представляти тільки Партію Регіонів. А, отже, його не можна буде вважати загальнонаціональним кандидатом. Посада прем'єра – це єдиний ресурс, що дозволяє Януковичу залишатися політиком загальноукраїнського рівня. Оскільки, у випадку позбавлення посади прем'єра його позиції будуть залежати від того, яка думка про нього буде переважати в кожній з політгруп. Яка вона, ми бачимо по ситуації в парламенті. Тоді можна говорити про прогнози деяких спостерігачів, що ближче до виборів Янукович стане єдиним кандидатом від Донецької області.

Епілог Напевно, багато хто знає байку про буриданового осла. Це про те, як у мудреця Буридана був віслюк. Дуже розумний. Який не звик починати якихось дій, попередньо не давши відповіді на власні питання. Одного разу він опинився перед дилемою – який з двох снопів сіна вибрати. Так він голодний стояв і міркував, поки не помер з голоду...

... Події, що відбуваються в парламенті, зовсім не відображають боротьбу між владою та опозицією, точніше, між Януковичем і Ющенком. Власне, до розвалу більшості опозиція ніяк не причетна. Набагато більше протиріч між союзниками або однодумцями всередині обох таборів. Лідер «НУ» сьогодні, скоріше, конфліктує з Морозом. Лідер Партії Регіонів повільно, але впевнено позбавляється звання «єдиний кандидат». При цьому, спроби дестабілізації роботи парламенту показують те, що ведеться передвиборна кампанія проти Ющенка і Януковича. При цьому, якщо для союзників Ющенка, зокрема правої опозиції, він є одночасно засобом і метою. Грубо кажучи, ряд політиків намагаються відновити свої позиції за допомогою Ющенка. То для провладних сил – Віктор Янукович, скоріше, засіб для досягнення різних цілей різних гравців. У когось мета залишитися неформальним арбітром, у когось – не допустити Ющенка, у когось - одержати будь-якого, але ослабленого президента, у когось - зберегти посаду після виборів, у когось – пограти в публічну політику.