Практично всі внутрішні й зовнішні учасники боротьби за українську владу обрали тактику на поглиблення політичної кризи

Самоорганізація кожної каденції Верховної Ради супроводжувалася виснажливою спікеріадою. Парламент п’ятого скликання не тільки продовжив традицію. Втім, нововведенням також стала максимальна невизначеність і неконтрольованість процесу, що погрожує не просто смугою нестабільності, а й початком реального розколу країни

Мороз вчепився у спікерське крісло

До свого головного демаршу соціалісти налаштовували громадськість кілька днів. Спочатку СПУ надала список претензій до коаліційного договору «помаранчевих», висловила сумнів щодо необхідності проведення навчань «Сі–Бриз», і, нарешті, зажадала відставки міністра оборони Анатолія Гриценка, на якого звалила всю відповідальність за ситуацію у Феодосії.

Вранці 7-го червня перший секретар політради СПУ Йосип Вінський зробив заяву, після якої стало зрозуміло, заради чого демонструвалася така партійна активність. Він заявив, що соціалісти не підпишуть угоду про коаліцію, якщо їм не буде надано крісло спікера. Переговори про формування більшості знову зайшли в глухий кут. Проти спікерства Олександра Мороза категорично виступила «Наша Україна», що вважає це місце своїм (до речі, раніше СПУ разом із БЮТ самі запропонували концепцію розподілу портфелів, відповідно до якої посада голови парламенту повинна відійти силі, що зайняла на виборах із числа учасників коаліції 2-е місце, тобто НУ). Результат — засідання ВР знову відкладено на тиждень.

На тлі того як Мороз почав власну безкомпромісну боротьбу за парламентський п’єдестал, його й так нечисленна фракція покривається усе помітнішими тріщинами. Операцію «Спікер» супроводжує група Вінського, котра не гребує рекомендаціями від партнерів із БЮТ, і вона, безумовно, чисельно перевершує групу прихильників «широкої» коаліції. Більше того, адепт пошуку компромісу з «донецькими» Микола Рудьковський навіть одержав партійну догану формально, щоправда, з іншої причини (на політраді вже вдруге порушувалося питання про виключення його з лав СПУ за відмову від мерського крісла в Чернігові). Але в партійній фракції з’явилося третє крило, готове здати спікерство Мороза, якщо на посаді голови МВС залишиться Юрій Луценко. І таких серед депутатів-соціалістів, за попередніми даними, близько 10-ти осіб.

БЮТ: курс на перевибори

Юлія Тимошенко, уміло зберігаючи стрункість лав свого блоку, не тільки домоглася згоди «Нашої України» на своє прем’єрство, але й продовжує наполягати на кандидатурі Мороза на роль голови ВР. У принципі БЮТ міг би підтримати спікерство того ж Юрія Єханурова чи навіть Петра Порошенка, та в такому випадку на них образяться соціалісти, що, у свою чергу, погрожують зривом наступного голосування за Тимошенко-прем’єра. Втім, зірвати таке голосування можуть й «порошенківці» (їх у фракції НУ разом із особисто ображеними на Юлію Володимирівну набереться більше двох десятків).

Є у БЮТ і ще один резон жорстко наполягати на спікерстві Мороза. Якщо, звичайно, проти цього не менш жорстко будуть виступати «нашоукраїнці». Загальна безкомпромісна позиція навколо політичного апетиту Сан Санича лише збільшить рух ВР убік паралічу, а, отже, — розпуску парламенту. Джерела «k:» у блоці Тимошенко стверджують, що до сценарію перевиборів, давно прорахованому БЮТом, останнім часом його лідери схиляються усе частіше. Потрібні кадри в місцевих радах уже розставлені, а нова парламентська епопея здатна розширити депутатський корпус фракції за рахунок частини електорату НУ й СПУ.

«Гра в Мороза» також принесла Тимошенко маленьку, але дуже важливу перемогу. З її принципом розподілу посад відповідно до підсумків виборів змирився Віктор Ющенко. При чому Президент не просто змирився, він тепер рекомендує строго дотримуватися саме цієї концепції.

Обезголовлена НУ пішла на самоплив

У кульмінацію великих портфельних торгів фракція «Наша Україна» опинилася найбільш розбалансованою. Виявилося, що представляти консолідовану позицію блоку в найвідповідальніший момент просто нікому. Ющенко на коаліційних переговорах присутній винятково як Глава держави й арбітр. Офіційно фракцію очолює Роман Безсмертний, який зовсім не має впливу на соратників. Свою гру веде Єхануров, партійні групи НРУ, УРП «Собор» і ХДС відтиснуті на задвір’я усіх процесів.

Особняком стоїть група Порошенка – Мартиненка. Останній затаїв образу на Ющенка за своє відсторонення від лідерства у фракції та просунення на це місце Безсмертного, який нічого не вирішує. При цьому сам Віктор Андрійович усунувся від прямого контролю над блоком, що повсюдно голосить про свою провладність. Ющенко насправді немає плану облаштування не тільки парламент, але й «своєї» фракції. Однак проблема ще й в тому, що до нього ніхто із цим планом не поспішає. У чому Президент і неструнка партія влади абсолютно єдині, то це в бажанні максимально затягнути процес. І чекати, що все, у тому числі формат коаліції, спікерство, прем’єрство тощо, в останній момент само собою розв’яжеться, та й, звичайно, на їх користь.

Чималу спритність у складній політичній грі виявив неофіт НУ Анатолій Кінах. Він зненацька для соратників по своїй же фракції опинився на чолі столу зборів міжфракційного (читай регіонального) об’єднання «Стабільність в Україні». І хоча, за словами Кінаха, об’єднання просто «має намір прагматичного співробітництві із Президентом і майбутнім коаліційним урядом максимально направити зусилля на стабілізацію ситуації у країні», за цим клубом великих бізнесменів відверто стирчать вуха «Партії регіонів». Можливо, це прощупування ґрунту для «втечі» Анатолія Кириловича і співтоваришів у стан «донецьких». До речі, в «Стабільність в Україні» також записався друзяка всіх автомобілістів «бютівець» Таріел Васадзе.

Підігрують, заграють і грають «Регіони»

«Партія регіонів» у цей вівторок могла зірвати голосування за продовження перерви в роботі сесії ВР, але вирішила подіграти «Нашій Україні», імітуючи мляву спробу заблокувати президію. Затягування процесу ПР вигідно не менше, ніж «нашоукраїнцям». Якби 7 червня остаточно оформили «помаранчеву» коаліцію, «регіоналам» довелося б упокоритися із роллю опозиціонерів. Поки ж вони мають шанс в’їхати у владу, а пауза, що відновилася, може їм у цьому тільки посприяти.

Безумовно, зібрати альтернативну більшість похапцем їм не вдасться — «регіоналів» разом із комуністами в парламенті 206 чоловік, але над цим питанням можна працювати, особливо, якщо навколо панує хаос, а в деяких фракціях розбрат і вагання. Та й ціна питання — усього 20 депутатів. Раніше Юлія Тимошенко вже заявляла, що деяким членам її фракції надходили привабливі пропозиції від «донецьких», та й ідея міжфракційного об’єднання із Кінахом на чолі може виявитися досить плідною (до кінця незрозуміло тільки те, для кого Анатолій Кирилович стане «троянським конем»).

Паралельно ПР готова підіграти БЮТ у сценарії дострокових виборів. «Регіонали» впевнені, що у випадку перевиборів вони як мінімум залишаться в такому ж представницькому складі, а може й збільшать чисельність своєї фракції. Якщо голосування-таки буде призначено, є ідея одночасно провести в «біло-блакитному» поясі низку регіональних консультаційних референдумів із питань російської мови й НАТО. Юридичного значення вони не матимуть, проте політично ПР украй вигідні.

У випадку перевиборів партія продовжить нагнітати ситуацію по лінії Захід – Схід, і буде розігрувати карту розколу країни докінця, і тоді в новій конфігурації ВР «регіони» погодяться на компроміс, ціною якого стане об’єктивна необхідність ділитися із ними владою. У цій грі вони вже випустили джина із пляшки під назвою сепаратизмом. Цей напрямок у роботі «регіоналів» залишається пріоритетним, погрози Ющенка кримінальними справами їх уже не лякають, отже можна припустити, що в «сепаратистську справу» буде вкладено ще чимало сил і коштів «Партії регіонів».

Зовнішні сили поставили на війну

Сепаратистські настрої в Україні відроджуються при тотальній підтримці Росії. Фактично Москва повернулася до формату прямого втручання у справи країни, від чого змушена була відмовитися після «помаранчевої революції». Роль провокатора знову відведена Держдумі, що безупинно строчить антиукраїнські заяви. Кремль не зміг зробити з України буферну зону між собою й Заходом, але тепер він намагається побудувати таку зону на частині української території, до того ж руками переважно самих же українців. Поки Росії цілком вдається маніпулювати громадською думкою частини наших громадян, а для офіційного Києва вже готовий «газовий» батіг.

Не менш агресивно, ніж Білокам’яна, налаштований і Вашингтон. Аналітики Держдепартаменту США не вірять у реальність сценарію розколу України, тому вважають, що настав час остаточно відірвати її від Росії. Не секрет, що одним із головних завдань нового посла США в Україні Вільяма Тейлора є забезпечення вступу нашої країни в НАТО в найближчій перспективі. Також відомо, що в пана Тейлора чималий досвід роботи в Афганістані й Іраку, отже в Білому домі, ймовірно, все-таки розглядають різні варіанти розвитку подій. Через місяць заплановано візит до Києва Джорджа Буша, і до його приїзду американські дипломати повинні підготувати якісь реальні результати своєї останньої діяльності.