Українська влада не любить вирішувати проблем. Як вже стало зрозуміло виборцям, вона взагалі не любить нічого вирішувати. Всі важливі питання мають стати «предметом широкої суспільної дискусії», любить повторювати Президент. Тобто зависнути в повітрі в надії, що, як стверджують закони психології, вони потраплять до 60% тих проблем, які вирішуються самі по собі без активної участі сторони. Але мовне питання чомусь не вирішується. І навіть не притлумлюється після завершення виборів. Проблема в тому, що під час попередніх виборчих кампаній після оприлюднення результатів ЦВК розклад політичних сил ставав абсолютно зрозумілим як для виборців, так і для політиків. Проросійські політичні сили радикалізують мовне питання для того, щоб раз на кілька років зняти вершки голосів російськомовних виборців. Після голосування зайва політична активність у задоволенні «конституційних прав російськомовних громадян» вже не приносила жодної практичної користі. Тому різко припинялася.
Так свого часу бавився у двомовність Леонід Кучма. На пострадянському просторі найзліший жарт з російськомовним електоратом зіграв Президент Молдови Володимир Воронін. Він переміг на президентських виборах з гаслами лояльності до Росії та надання російській мові статусу другої державної. Але потім за допомогою Конституційного Суду поклав край законодавчим ініціативам з узаконення російської мови. Так робилося не один раз у країнах колишньої Радянської імперії, за винятком балтійських. Політичні сили обіцяли законодавчу підтримку російськомовному середовищу, але забували або «об’єктивно не могли» дотриматися даних виборцю обіцянок під час виборчих кампаній. Однак, проросійські політичні партії та блоки незалежної України на 15 році існування стали винятком. Партія регіонів, ПСПУ (Блок Вітренко), СДПУ(о) та Блок «Не так!» вирішили довести свої обіцянки до стадії реалізації. Надання російській мові статусу другої державної - непосильне завдання навіть для найпотужнішої фракції регіоналів завбільшки у 186 депутатів. Хоча партія Януковича обіцяє одразу ж взятися за розгляд мовної політики на першій же сесії, утворення конституційної більшості навколо мовного питання неможливо навіть уявити.
Партія регіонів, відповідаючи своїй назві, розпочала з регіонів. Ще до виборів вона у іменному блоці «За Януковича» разом з проросійськими політичними силами ініціювала проведення республіканського референдуму з питання про надання російській мові статусу другої державної у Криму. Хоча Мін’юст визнав рішення Верховної Ради Криму незаконним, оскільки надання статусу державної будь-якій мові «не може бути предметом республіканського референдуму», але свою передвиборчу роль ініціатива зіграла. Оперативна реакція русолюбів на конфлікти з Росією щодо перебування Чорноморського флоту, належності маяків була гідно оцінена кримськими виборцями з несформованою національною ідентичністю. В результаті Блок «За Януковича!», партія «Союз» нероздільно владарюють у кримському парламенті. Після Кримського півострова настала черга місцевих рад Східного регіону. Севастопольська міськрада, Луганська, і ось Донецька облрада надали російській мові статусу регіональної. Тепер громадяни та державні установи територій, підвідомчих цим радам, начебто зможуть послуговуватися в офіційному спілкуванні російською мовою, так само вільно, як і українською. Навіть не варто починати з того, що українською вони ніколи вільно не послуговувалися. Хартія регіональних мов або мов меншин, яким озброїлася Партія регіонів, - надто серйозний європейських документ з захисту мовних прав меншин, до яких, без сумніву, належить і російська меншина, щоб його ігнорувати.
Після кількох рішень місцевих рад та повного ігнорування закликів з табору політичних опонентів не допустити мовного розколу в Україні Партія регіонів не збирається здаватися. В східному регіоні вона користується підтримкою абсолютної більшості, тому її не бентежать висновки звільненого Верховною Радою з посади виконуючого обов'язки міністра юстиції Сергій Головатого про порушення ст. 10 та ст. 92 Конституції. Основний закон встановлює, що порядок застосування мов визначається виключно законами України. Ну то й що? Чи українська влада в особі Президента, Кабміну один раз порушувала Конституцію? Починаючи від суміщення посад і закінчуючи невизнанням відставки уряду і заодно самого тексту Конституції. Рішеннями місцевих рад Партія регіонів демонструє владі, що на «своїх» територіях владарюватиме, як захоче, і настійно рекомендує «Нашій Україні» не пхати туди носа. Партія влади і справді цього остерігається. Про це свідчить призначення Володимира Лонгвиненка губернатором Донецької області. І це після того, як Єхануров пафосно заявив: «Ми не погоджуємо з політичними силами призначення голів облдержадміністрацій». Оскільки ці посади не є предметом політичного торгу і узгоджуються лише Президентом та Кабміном. Насправді ж влада пішла на поступки Партії регіонів.
Оскільки мовна проблема порушується і мусується лише Партією регіонів та кількома політичними силами, з цього можна зробити кілька висновків. Мовного питання як етноконфліктогенного чинника в Україні немає. Через спорідненість, схожість російської та української мов, відсутність перешкод для використання, високий рівень толерантності та конформізм більшості українців. За рахунок чого українська є більш дискримінованою, ніж російська. В Україні мовне питання стало політичним інструментом в руках переважно однієї політичної сили - Партії регіонів. Вона вміло послуговується ним для того, щоб акцентувати розкол між Сходом і Заходом, дестабілізувати політичну та міжнаціональну ситуацію. Адже дестабілізація політичної ситуації - це удар по владі, яка видається неспроможною реагувати на внутрішньополітичні виклики. Головна ж мета Партії регіонів в довгостроковій стратегії - витіснити «Нашу Україну» на подальших виборах в опозицію, в короткостроковій увійти до складу парламентської коаліції, яку формуватиме уряд. Мовне питання - це інструмент надання політичної ваги Партії регіонів, перетворення її на впливову політичну силу, з якою не можна не рахуватися. За мовного питання вона також намагається цементувати свій електорат.
Загалом для мовної ситуації в Україні дії Партії регіонів з захисту російської мови є позитивним явищем. Загроза легалізації російської мови мобілізує симпатиків української, а владу спонукає звернути увагу на становище саме державної мови. Однак, мовне питання не належить до тих, з яким варто гратися політикам. Питання національної належності надто болючі та небезпечні. Партія регіонів може не впоратися з багаттям, яке розпалює для здобуття влади та захисту своїх інтересів. У ланцюгу: пропагування двомовності - прихід до парламенту - реалізація двомовності - ніколи не було останньої ланки. І такий алгоритм непогано працював. Інакше може справдиться прогноз Самюеля Хантінгтона про неминучий розкол України на дві цивілізаційні частини: східну та західну. І Партія регіонів виграє від цього найменше.