Події, пов’язані з «газовим» скандалом і спричиненою ним відставкою уряду Єханурова, перспективи нафтового ринку в Україні, перший зароблений мільйон та стосунки з родиною — в ексклюзивному інтерв’ю Західній інформаційній корпорації лідера парламентської фракції Народної партії України Ігоря Єремеєва.
— Ігоре Мироновичу, насамперед, про те, про що сьогодні найбільше говорять: події, пов’язані з «газовим» скандалом і спричиненою ним відставкою уряду Єханурова...
— Конфлікт, що виник навколо постачання російського газу, — це фактично питання збереження економічної незалежності України. Якби в цьому конфлікті Україна відстояла угоду, підписану 2002 року, то фактично відстояла б свою економічну незалежність. Ми мали б принаймні 5 років, аби перейти на енергозберігаючі технології. Підписана 4 січня угода викликає багато запитань. Увесь газ, який споживає Україна, передано сумнівній офшорній комерційній структурі. Іншими словами, енергетична безпека держави стала залежати від однієї комерційної структури. І влада називає це перемогою уряду?
Найстрашніше, що ця комерційна структура отримала монополію на постачання енергоносіїв в Україну. Через півроку монополіст може почати піднімати ціну для окремих підприємств металургійної та хімічної промисловості. В результаті ці підприємства стануть збиткові, і ми отримаємо повторну приватизацію — під сумнівну офшорну комерційну структуру цілих галузей. Заручником стане вся держава.
Подробиці цієї згубної для України угоди наразі нам ще не відомі. Не відомі вони навіть парламентарям. Бо на жодне із гострих запитань, які прозвучали у стінах Верховної Ради, прем’єр-міністр не дав чіткої відповіді. А міністри, від яких в ці дні залежало економічне майбутнє країни, дозволили собі виїхати у Казахстан...
— Ходять чутки, ніби ваша фракція заздалегідь готувала «підніжку» прем’єр-міністру Єханурову...
— Реакція парламентарів була природною. Скажу відверто: вранці питання про відставку уряду не стояло. Воно постало тому, що депутати не отримали відповідей на свої запитання. Далася взнаки непрофесійність урядовців. Можливо, це не сподобається моїм землякам, але скажу відверто: я вважаю, що винен у цьому сам Президент. Ще рік тому, коли приймалося рішення про інавгурацію Ющенка, Володимир Литвин заявив: головне завдання нового Президента — виважена і поміркована кадрова політика. Нафтова, цукрова, зернова, політична, газова кризи — все це наслідки недалекоглядної кадрової політики. Люди, яким доручені ключові посади в державі, не вміють працювати конструктивно...
— Президент заявив, що парламент, проголосувавши за відставку уряду, дестабілізував ситуацію в країні...
— Якщо хтось і дестабілізує ситуацію, то це провладні сили. Ні в кого істерії з приводу відставки уряду, окрім «Нашої України», немає. А все тому, що Єхануров стоїть першим номером у її списку на виборах до Верховної Ради. Президент, коли 4 місяці тому просив парламент проголосувати за Єханурова, запевняв, що цей прем’єр-міністр не буде політиком, він працюватиме на ріст економіки держави. Через два місяці прем’єр-міністр стає №1 у списку НСНУ. Істерія НСНУ пов’язана лише з тим, що він став виконувачем обов’язки...
— Коли Росія відключила газ, як мала себе поводити Україна?
— У Росії є свердловина з видобування газу, але газ не можна зберігати в бочці чи випускати в повітря. Сховища газу знаходяться на території України, тож ми б його отримували. Це по-перше. По-друге, уряд повинен був подати до Стокгольмського суду. Чому він цього не зробив?
— Тому що, зі слів урядовців, у суді справа може розглядатися роками, а газ потрібен уже сьогодні.
— Впевнений: якби Президент, прем’єр-міністр звернулися до народу і пояснили, що Росія на нас тисне, хоче, щоб ми підписали економічно невигідну угоду, нам буде непросто, але якщо ми вистоїмо, то відстоїмо свою економічну незалежність, скажіть, ви б не зрозуміли такої ситуації? Цього не відбулося. Нас усіх фактично зрадили. І я не виключаю, що заради якихось своїх інтересів, про які ми ще не знаємо.
— Ви прогнозували, що влада зробить усе, щоб для населення ціна на газ принаймні до виборів не подорожчала.
— Я не думав, що уряд настільки короткозорий. 20 жовтня Народний блок Литвина ініціював прийняття постанови, яка наклала мораторій на підняття цін на енергоносії. До 1-го січня вона мала рекомендаційний характер для уряду, і наприкінці грудня Єхануров підписав постанову, згідно з якою ціна на газ і електроенергію збільшилася на 25 відсотків. Того ж дня, коли було прийняте рішення про відставку уряду, ми проголосували постанову про заборону підняття ціни на енергоносії. Таким чином, ми зобов’язали уряд прислухатися до думки народу.
— Верховна Рада має конструктивні пропозиції щодо виходу із ситуації, що склалася?
— Народний блок Литвина вважає, що, перш за все, необхідно закінчити істерію і сісти за стіл переговорів. Ніхто не забороняє Президенту вносити кандидатуру прем’єр-міністра. Не виключаю, що це знову може бути Єхануров. Але поруч із ним є непрофесійні міністри, яких, до речі, Президент, коли відправляв у відставку попередній уряд, чомусь не змістив. Він мусить це зробити.
— Які наслідки матиме те, що Ющенко з Єхануровим відкликали свої підписи під меморандумом з опозицією?
— Відстоюючи тезу про необхідність підписання декларації про єднання заради майбутнього, Володимир Литвин вимагав, щоб усі політичні сили сіли за стіл переговорів. Підписуючи меморандум, ми задекларували, що не буде політичних переслідувань, поділу на чужих і своїх. Що мали на увазі ті, хто нарадив Президенту відкликати свій підпис? Те, що тепер почнуться політичні переслідування, репресії?
— На одній із прес-конференцій Ви заявили, що в січні-лютому стрибків ціни на нафтопродукти не варто очікувати. Бензин знову дорожчає...
— Бо ми — імпортозалежна держава. Якби ми мали власну переробку, ціна була б стабільною, бо вона традиційно не змінюється в цей період часу. А якщо змінюється, то відповідальність за це лягає на уряд. Наша фракція підготувала законопроект, який гарантував би, що різкого стрибка цін на нафтопродукти навесні не буде. Але він проголосований лише в першому читанні і, відповідно, не діє. Якщо він так і не вступить у дію, зростання цін на нафтопродукти навесні уникнути не вдасться. Напевно, нас знову будуть дурити, що це якась змова чи російський шантаж. Насправді ж це короткозорість наших чиновників. Кажу вам це як людина, яка добре вивчила кон’юнктуру нафтового ринку, бо до обрання в парламенті працював на цьому ринку...
— Те, що Ви маєте безпосередній стосунок до модернізації НПК «Галичина» та розбудови мережі АЗС WOG, ні для кого не таємниця. А як, скажіть, Ви заробили свій перший мільйон?
— Ви, певно, маєте на увазі не перший мільйон, а перші пристойні кошти? Ми з друзями і партнерами по бізнесу заробили їх, коли в 1993 році поставили в Луцьк з-за кордону ешелон бензину марки А-76. Нам тоді допомагав досвідчений і авторитетний господарник Володимир Мікуліч. Ми тоді були ще досить молоді, але вже мали певний досвід і кошти, якими тоді фактично ризикували. Хоча який серйозний бізнес без ризику?
В принципі, перші солідні кошти ми заробили навіть не на цьому контракті, а через кілька днів. То був період, коли валюту можна було купувати лише двічі на тиждень, — у вівторок і четвер. І коли ми у вівторок продали цей нафтопродукт і не встигли відправити ці кошти на конвертацію в центральний банк, то вже у четвер через інфляцію їх стало удвічі менше. А ще один наш партнер, котрий виступив гарантом того, що українська сторона розрахується з литовською, приїхав і повідомив, що йому бракує коштів для розрахунку. І попросив нас віддати йому для цього свій прибуток. І ми таки прийняли дуже непросте рішення віддати йому цей свій «перший мільйон».
Наш ризик виправдався. Партнер розрахувався з Вільнюсом, і за цим ешелоном прийшов ще один, потім ще... А якби ми цього тоді не зробили, вчасно не розрахувалися, як це тоді часто бувало, не було б другого ешелону. Мені здається, саме це був ключовий момент подальшого успішного бізнесу. Бо головне — не гроші, а довіра й авторитет. З тих мір маю за «золоте правило»: завжди все роблю вчасно. І хоча комерційною діяльністю зараз не займаюся, цей авторитет серед бізнесових кіл у мене залишився.
— Чому Ви, будучи керівником фракції НПУ, погодилися йти на вибори тільки 7-м номером у списку блоку, а не, скажімо, у першій п’ятірці?
— Тому що я вважаю себе відносно молодим політиком. І переконаний, що майбутнє за нами. Кожному, хто поважає себе та інших, треба мати сили, волю, зваженість і поміркованість, щоб дати можливість сповна зреалізуватися тим людям, які достойні бути попереду мене. Мені так здається, я абсолютно адекватно оцінюю себе в політиці. І не маю тих амбіцій, які характерні для багатьох наших «вічних», «бородатих» політиків.
— У свій час, будучи студентом Рівненського інституту інженерів водного господарства, Ви ризикнули балотуватися в одному окрузі з нинішнім губернатором Рівненщини Василем Червонієм. Програли йому зовсім небагато. Чи ризикнули б зараз «схрестити шпаги» в одному окрузі?
— Пішов би, і впевнений, що цього разу узяв би реванш. Бо вважаю, що конструктивних людей, до яких я себе зараховую, у суспільстві більше, ніж деструктивних. Я переконаний, що український менталітет — це менталітет поміркованих і зважених людей, людей думаючих, які хочуть щось будувати, а не руйнувати. Погляньте: в нас на Західній Україні — гарні чудові будиночки, тому що ми любимо обробляти городи, тримати домашнє господарство. Ми, по суті своїй, конструктивні люди. Натомість Василь Червоній, на мій погляд, абсолютно деструктивна людина. Я про це йому казав 12 років тому, коли він був кандидатом у депутати, а я студентом. Готовий сказати це йому й сьогодні, коли реалізувалася його рожева мрія — він став губернатором.
І що в результаті маємо за рік у Рівненській області? Нові робочі місця? Нові лікарні і школи? У школах він став наводити порядок по-своєму — почав звільняти директорів шкіл, ректорів інститутів, а натомість призначати членів УНП. Він що, якийсь монарх чи феодал рівненського регіону? Чи ця область сьогодні має «вибудуватися» саме під його партію?
— Чи велика у Вас родина і як часто вдається бачитися з нею?
— Маю старшого рідного брата Євгена, слава Богу, живі батьки. Ми намагаємося по можливості спілкуватися. Хоча б один раз у два тижні я обов’язково їжджу в село Острожець до батьків. Бо розумію, що в цьому віці їм приємна і дорога кожна мить спілкування з дітьми. В цьому плані для мене великим авторитетом є лідер Народної партії Володимир Литвин, бо в нього практично не буває такого, щоб він не відвідав своїх батьків на Житомирщині. Саме він дав мені дуже чітке усвідомлення того, як у віці, коли батькам по 70-80 років, ми маємо до них ставитися. Раніше мені завжди здавалося, що основне — робота, а все решта — потім. А час же, він плине, і в кожний момент може просто виявитися пізно...
— Ваша сім’я живе з Вами у Києві?
— Сім’я залишається в Луцьку. Дружина працює в обласній клінічній лікарні, їй подобається її робота і вона не хоче її змінювати. Син навчається в одній із луцьких гімназій, тож ми бачимося лише на вихідні. Буває, що вони приїжджають до мене. Скажімо, в четвер дружина приїздить до Києва, а в п’ятницю разом їдемо до себе в Луцьк.
Відверто скажу: багатьом колегам-депутатам не зрозуміла така моя поведінка. Але я переконаний: як тільки сім’я переїде в Київ, мені буде важко приїжджати сюди, на Волинь. А я не хочу бути стандартним депутатом. Стандартний депутат — це коли отримав мандат, потім квартиру в Києві — і залишився там жити. Не багато розуму для цього треба. Значно важливіше мати волю жити на рідній землі, працювати там, де ти можеш принести більше користі людям і державі, але при цьому завжди повертатися на землю, на якій ти народився і яку любиш з дитинства...
Довідка ЗІК.
Єремеєв Ігор Миронович — народний депутат України, заступник голови Народної партії, керівник фракції Народної партії у Верховній Раді України, член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.
Народився 3 квітня 1968 року в селі Острожець Млинівського району Рівненської області.
Освіта вища — у 1992 році закінчив Український інститут інженерів водного господарства (м. Рівне) за спеціальністю «промислове та цивільне будівництво».
1982-1986 рр. — різноробочий колгоспу «Заповіт Ілліча» Млинівського району Рівненської області.
1986-1988 — служба в Збройних Силах Радянського Союзу.
1986-1992 — студент Українського інституту інженерів водного господарства.
1989 — лаборант Українського інституту інженерів водного господарства.
1992-95 — директор МПП «Континіум», село Острожець Млинівського району Рівненської області.
1995-2002 — генеральний директор ТОВ «Континіум», м. Луцьк.
На виборах 31 березня 2002 року обраний народним депутатом України по Маневицькому виборчому округу №23 Волинської області.
Олександр Пирожик, Західна інформаційна корпорація