Питання інвестицій багато років є болючим для української економіки Ц а відповідно, і для української влади.

Незважаючи на гасла, які вже набили оскому, про необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату, Україна була і залишається одним з аутсайдерів серед країн Східної Європи за рівнем залучення іноземного капіталу в національну економіку. У цій ситуації кожна реальна інвестиція повинна викликати найактивнішу зацікавленість української влади, у тому числі на вищому рівні. Особливо якщо це Ц інвестиція в перспективну галузь. І, тим більше, якщо виходить вона від могутнього інвестора, з розвинутої і багатої країни. Не дивно, що 11 червня особисто президент Леонід Кучма приділив чимало уваги делегації японської компанії «Сумітімо Сьодзі». Під час зустрічі, за офіційними повідомленнями, президент саме і говорив про важливість інвестицій для української економіки взагалі і про перспективність інвестиційного співробітництва з японією Ц зокрема. «Хотілося б, щоб японський капітал твердіше був присутній на українському ринку», - заявив у ході зустрічі Кучма. Трохи витіювато, але цілком зрозуміло. І цілком логічно: японська компанія досить солідна, і як привабливі для неї сфери економіки вже обрала агропромисловий комплекс, туристичну сферу, транспорт і фінансово-банківський сектор Ц тобто досить перспективні галузі народного господарства.

На жаль, добрі наміри Ц це одне, а особливості національного інвестування Ц зовсім інше. Можливо, ввічливі японці не були б настільки оптимістичні, якби розуміли, що обіцянки і декларації українських чиновників далеко не завжди втілюються в життя.

Близько півроку тому той же президент України, незважаючи на свою любов до японського капіталу, де-факто заборонив компанії «Ісудзу Моторс» вкласти в українську економіку 290 мільйонів доларів. Спеціальним указом глава держави скасував розраховану на чотирирічний термін інвестиційну програму, хоча перед цим вона пройшла всі можливі перевірки та узгодження у всіх бюрократичних органах. японці були досить збентежені. Набагато яскравіші емоції відчули, треба гадати, українці, що так і не одержали довгоочікувану інвестицію. Гроші повинні були прийти на Волинь, а саме Ц на Луцький автомобільний завод. До речі, автомобільну галузь, незважаючи на всі труднощі, в Україні важко назвати безперспективною.

Президентський указ дуже розчарував не тільки виробників ЛуАЗу, що очікували підвищення обсягів виробництва до мільярда гривень. Відповідно до інвестиційної програми, на базі заводу передбачалося створення нових потужностей для виробництва вантажівок і автобусів. Варто підкреслити Ц саме для виробництва, а не для, скажімо, крупновузлового складання. Це означало створення нових робочих місць і в електротехнічній, хімічній, будівельній промисловості регіону, а отже Ц і ріст відрахувань у бюджет. як стверджують автомобілебудівники, створення одного робочого місця на такому підприємстві спричиняє появу до шести нових робочих місць у суміжних галузях. Та й взагалі, 290 мільйонів доларів Ц для традиційно аграрної Волині серйозна сума. У масштабах області вона б, за підрахунками Луазівців, дала б приріст промислового виробництва до 4 мільярдів гривень. Усі ці цифри, утім, нині можна вживати тільки в умовному способі.

Але найцікавіше навіть не в самому факті відмовлення від інвестицій. Виявляється, ВАТ «Луцький автомобільний завод» уже майже рік знаходиться в облозі податкової. Фактично, з підприємством ведеться справжня війна. Подібних прикладів, на жаль, у сьогоднішній Україні чимало, але поки що йтиметься про інше. Може бути, президент мудро розсудив, що податкова просто так підприємців не чіпає, і з інвестиціями краще почекати? А то хто знає, чи буде від них очікувана користь... Проблема, однак, у тім, що саме в зв'язку з причинами податкового пресингу підприємства спостерігається занадто багато неясностей.

Основний мотив постійних перевірок, які проводяться з вересня минулого року Ц недоплата підприємством податків у держбюджет, що нібито мала місце . На думку ДПА у Волинській області, у поточному році ЛуАЗ сплатив державі тільки 200 тис. грн., що набагато менше належного. Тому і посипалися на завод податкові рейди, до яких регулярно залучалися і «десанти» з інших областей. Більше того, процес прямо контролюється з Києва, чого і самі податківці, власне, не приховують.

Однак на підприємстві наполягають, що в першому кварталі поточного року в бюджет і небюджетні фонди завод сплатив не 200 тисяч гривень, а 2,5 мільйони. Різниця істотна. Крім того, на думку автобудівників, податківці навмисне замовчують той факт, що з 2000 року розвиток виробничих потужностей дозволив ЛуАЗу погасити попередні збитки в розмірі 14,6 млн. грн., зробити завод прибутковим і почати сплачувати той самий податок на прибуток, у недоплаті якого завод і обвинувачують сьогодні. Найцікавіше, що ДПА Волинської області вже програла заводу кілька судових процесів, не зумівши довести фактів ухиляння від сплати податків ЛуАЗом. Проте, у своїх численних офіційних заявах податківці продовжують із упевненістю називати керівництво заводу злочинцями. Хоча зробити це може, зрозуміло, тільки суд. який, у свою чергу, не може відбутися Ц тому що доблесна податкова, порушивши в грудні 2003 року відповідну кримінальну справу, так і не зуміла знайти доказів провини підозрюваних.

як думають на самому заводі, ситуація пояснюється тим, що місцева податкова якимсь дивним чином намагається врятувати «честь мундира». Оскільки безпідставні, на думку заводчан, заяви податківців дивним чином збігаються в часі з інформацією ДПАУ про недовиконання плану з надходження у бюджет на 4 млрд. грн. І от тепер усі регіональні ДПА намагаються якщо не виправити становище звичними їм поліцейськими методами, то хоча б імітувати бурхливу діяльність.

Водночас не можна не зазначити, що тактика «підвішування» підприємств постійними податковими перевірками, що часто веде до зупинки підприємства або значного зниження темпів його розвитку, часто застосовується в Україні з цілком прагматичною метою. То з політичних міркувань, то просто тому, що підприємство «сподобалося» комусь із можновладців, і його хочуть, розоривши, придбати за безцінь...

Так чи інакше, перевірки підприємства продовжуються, як застосовується і обвинувальна риторика на адресу заводу. Що, на думку останнього, далеко не кращим чином впливає на становище бюджетоутворюючого підприємства області, яке дає роботу 1100 жителям Луцька і дає 35% ВВП міста. Постійні заяви податківців, стверджують заводчани в офіційній спільній заяві трудового колективу, адміністрації і профспілкового комітету ВАТ, мають на меті, зокрема, тиск на суд, що вже скасував постанову податкової про порушення кримінальної справи щодо керівництва заводу. як хід у відповідь, заявляють Луазівці, їм доведеться звернутися «у відповідні органи з клопотанням про порушення кримінальної справи проти посадових осіб податкової адміністрації у Волинській області». Утім, навіть якщо така справа буде порушена (імовірність чого мала), навряд чи митарства заводу на цьому закінчаться.

Особливо з огляду на позицію перших осіб держави, для яких податкова за визначенням права завжди, а захист її співробітників навіть від справедливих обвинувачень є справою куди більш важливою, ніж залучення тих же інвестицій у вітчизняну економіку. Дивує тільки готовність, з якою лідери держави (і в тому числі президент) розділяють загальноприйняті міфи про причини інвестиційної непривабливості України. Безсумнівно, і недосконале законодавство, і та ж передвиборна ситуація не кращим чином позначаються на цій привабливості. Але, здається, характерні випадки на зразок описаного тут до цих матерій відношення не мають...