4 липня 2004-го почався мій помаранч. Це був ковток повітря у задусі проянуковичівської апатії, коли мало хто вірив у те, що Ющенко переможе. Десь приблизно рік тому траванули Ющенка. Тоді мій помаранч запалився осінніми барвами бо стало зрозумілим, які ставки на тих виборах. Після другого туру мій помаранч достиг. А минулого вівторка він вкрився плямами сорому. Він більше року чесно пахнув непевністю та острахом торішньої осені, я все ще із рекламною затятістю (ех, яка то була моцна реклама! Ще та!) відповідав куму у трубку “Так, Ющенко!”, а мій син щоранку виклянчував побавитися оранжевою стрічкою. Колега, що кляцає по клавіатурі зліва від мене, вже давно матюжився на термін “помаранчева революція”, а колежанка справа щопонеділка бідкалася: “щось не так вони роблять”. Я ж продовжував час від часу переглядати скачені рік тому відеофайли про родзинки тих подій, вмикав власноруч відзняту у листопадовому Луцьку касету і тішився листопадовим спецвипуском “Сім`ї і Дому” в оранжевих тонах. Навіть епатаж-вищий пілотаж Зінченка та Юлі не надкусив мого щирого щастя. А потім прийшов теплий, до бісиків літній вересневий вівторок і на Волинь приїхав начальник держмитслужби Скомаровський, той самий проти кого СБ відкрила кримінальну справу. Не сам. А з кандидатурою Миколи Кузьмовича Голєва, яку хтось запропонував на посаду начальника Ягодинської митниці. І я подумав, що то кінець мого помаранчу (здається, Юлія Володимирівна вже підказала країні новий супер-колір – помаранчево-блакитний). …Ця країна задихнулася від нестачі нових кадрів, коли за кілька місяців змінили усіх чиновників. Тут Ющенка енд компані зрозуміти можна. Журналісти потрохи ковтали цікаві до непристойності кадрові рішення нової влади. Але цього разу не змогли проковтнути київський кадровий плювок навіть у верхотурі волинського Білого Дому. Скомаровський запропонував Ягодину Миколу Голєва. А що: Президент сказав, що митниці мусять очолити люди, які раніше там не працювали, себто за логікою там не крали. Тож от вам Голєв: на митниці не працював, досвід чиновницької роботи має, хлопець з Волині, стрічайте… На митниці Микола Кузьмович справді не працював. Про те, що робив Голєв до кінця 1990-х років ми промовчимо – нехай пише той, хто достеменно знає. Але, коли ним та кількома компаньйонами було збито достатні статки, у Луцьку постав “Волиньторгінвестбанк”. Це й про Миколу Кузьмовича експерти ТАСІС у серпні 2000 року у звіті стосовно ліквідації КБ “Волиньторгінвестбанку” зазначать: “…наш аналіз господарської діяльності ВТІБ та деяких його клієнтів дає підстави для притягнення учасників та керівників банку до посадової, кримінальної, адміністративної та цивільної відповідальності”. Тоді експерти ТАСІС вимагали провести кримінальне розслідування проти Голєва, зокрема через те, що він вимагав відшкодування особистих коштів банком, що ліквідовувався, на шкоду іншим кредиторам. Якщо призабулося – на початку 1999 року “Волиньторгінвестбанк” припинив видавати клієнтам їхні вклади. Оздоровити банк було годі і у жовтні того року НБУ вирішив його ліквідувати. Довга процедура тягнулася кілька років допоки не знайшлися браві хлопці із Дніпропетровська, які одною лівою купили ВТБ і заплатили усі його зобов`язання (у нашій країні у такий спосіб легше і дешевше створити новий банк, аніж починати усю процедуру з нуля). Щоправда порахуйте дохід вкладу зробленого у 1998 році (долар – 1,8 грн) і отриманий влітку 2000-го (4,3 грн.)… Скажете, ну з ким не буває, і не такі банки грохалися. Але родзинка у способі грохання. Якщо послатися на тих-таки експертів ТАСІС, а ще на історії, розказані автору клієнтами банку (серед них, на моє журналістське щастя, виявилося достоту екс-міліціянтів та …то таке), то бендеріада виглядала так: ВТБ залучав кошти населення під 30-50 відсотків (ставки були стабільно найвищі у регіоні), активно кредитував фірми, власники яких були, як правило, учасниками банку. У розпал кризи 1998 року, коли позичали тільки дурні, банк видав кредит “своїй” фірмі під 9% річних – на ті часи не смішні, фантастичні відсотки. Після того, цитую Звіт ТАСІС “учасники банку намагалися отримати кредити, видані самим собі, раніше від інших кредиторів. Учасники банку виходили із складу банку і вимагали виплатити свої частки негайно”. Учасники банку – це й Микола Голєв, який на початку 1999 року вийшов з гри і банком почав керувати Вадим Вітинський. Цікаво що така схема виявилася дієвою, бо законодавству не суперечила. За рішенням суду, “Волиньторгінвестбанк” та одна із фірм Голєва здійснили взаємозалік: банк не був тепер винен Голєву його частку, а Голєв міг не віддавати банкові кредит. А вкладники-фізособи продовжували смоктати лапу і оббивати коридори банку і контролюючих структур сподіваючись отримати депозити. Інший толковий кредит було видано “Луцькавтотрансу”. Цей виданий практично самому собі кредит Голєв також не віддав, а хлопці і дівчата із ТАСІС запідозрили, що активи ЛАТу таємно перевели у іншу фірму Голєва. Щоб уберегти від кредитора. Те, що ви прочитали, - тільки штришок із біографії Миколи Кузьмовича. Перевірка на чесність. А потім Микола Кузьмович виринув у …Києві. У Державній податковій адміністрації. Отак-от. …Облдержадміністрація не та інстанція, яка впливає на кадрові рішення Держмитслужби, резюме губернатора для них не потрібне. Але у Білому домі сидять люди, які, на щастя, добре знають історію принаймні “Волиньторгінвестбанку” (хтозна, мо` хтось із помаранчевих також свої гроші кілька років звідти вибивав). Одне слово, спочатку один із заступників Володимира Нальковича присягнувся, що піде у відставку, якщо голова не втрутиться; та й самому Бондарю було б не затишно із Голєвим – начальником Ягодинської митниці – чи не ключовим об`єктом у підзвітній області. Одне слово, на Київському майдані вперлися (аж не віриться, що у київських кадрових подій є і волинський корінчик). Куди телефонував Володимир Бондар та Василь Дмитрук у той вівторок, аби упередити призначення Голєва? А це ж був ТОЙ вівторок, коли Київ трясло після заяви Зінченка. Врешті, як вдалося переконати КОГОСЬ в Києві за умови, що Володимира Скомаровського прийнято вважати людиною Порошенка? Можливо, набиралися мобіли волинських нардепів, потужних як ніколи Єремеєва та Мартиненка. А мо` задіювалися канали через Луцький автозавод, що входить до завуальованих статків екс-голови РНБО? А може хаос у владних колах якраз і допоміг “завалити” Голєва, бо натяк на темненьке минуле кандидатури керівника неостанньої в державі митниці давав козирі Зінченку і Тимошенко: Вікторе Андрійовичу ви хочете доказів? Будь-ласка – Ягодин... Представлення Голєва не відбулося. Поки. Про візит Скомаровського на Волинь мало що відомо. Хіба те, що не було традиційного для таких випадків фуршету. Найцікавіше у цій історії для мене дізнатися, хто лобіював кандидатуру Голєва (підозрюю, що сьогодні він цілком респектабельний і успішний київський чиновник, врешті усі ми небезгрішні. Але ж такий історичний “шлейф” навряд чи мусить прикрашати біографію постпомаранчевого начальника митниці). Якщо це справді вирішувалося на рівні секретаря РНБОУ (ви не забули про тандем Скомаровський-Порошенко?), то Зінченко і Юля не лукавлять. Від імені цього лобіста врешті й залежатиме, чи не згниє мій помаранч.