Я з презирством ставлюсь до своєї держави, але мені неприємно, коли іноземці поділяють мої почуття О.С. Пушкін

Мені теж неприємно, ну, неприємно до сліз. Думаю, що всім порядним людям в Україні теж неприємно, коли в очах всього світу нівелюється те святе, до чого ми йшли століттями. Ще кілька років тому мало хто в світі знав, що є така держава Україна, що є такий народ, знали, що є “рашен”. І ось постав Український Майдан, яким захопився весь світ. Такої красивої Революції ще ніде не було: не те що не було насилля – слова поганого ніхто нікому не сказав. А люди ж були різні! Піднесення було неймовірне. І коли доводиться чути, що хтось розчарувався в Майдані чи здає Помаранчеву символіку, то я думаю: як таке в голову людям могло прийти? Я щаслива, що я українка, що був Майдан і що я в ньому брала участь. Адже, МИ, НАРОД, піднялися з колін, піднялися над буденністю, ми відчули себе Людьми з великої літери, ми сказали: НІ неподобствам, і отримали Перемогу! Ми змінилися самі, змінили свою країну, показавши приклад іншим і зробивши вплив на світову історію. То яке може бути розчарування ? Ми, люди Майданів, ввійдемо в історію України навічно і нами гордитимуться прийдешні покоління. А час іде: сьогодні на провладному Олімпі одні, завтра будуть інші, а ідеї Майдану невмирущі. Тож завдяки Майдану весь світ знає, що є така держава – Україна, що є така нація українська: толерантна, працьовита, гарна. Чи ж ми тепер гірші? Та ні ж (пам’ятаймо народну мудрість, що все минає, лишається тільки честь. Ми виходили на Майдани не стільки за Ющенка чи Тимошенко (про інших я не говорю), як боролись за свої ідеали, за майбутнє своїх дітей і внуків, майбутнє без облуди, без бідності, без страху. Безумовно, переважна більшість з нас хотіла, щоб нашу боротьбу очолив Віктор Ющенко, дехто хотів бачити поряд з ним і Юлію Тимошенко. Не все вдалося? Так! Тяжкий спадок їм дістався, та й люди в команду прийшли різні: і ті, хто вважав, що “есть у революции начало, нет у революции конца”, і прагматики, і люди, для яких їх власні меркантильні інтереси були понад усе. От і не витримали випробувань спільною роботою. Авжеж, кожен вважав себе гетьманом і не хотів слухати іншого, та й почали тягти в різні сторони, причому тягти активно, наполегливо, але ще Шекспір попереджав, що “чем сильне азарт, тем печальней конец”. Так і вийшло.

Терпінню Президента прийшов кінець. Враховуючи древню мудрість, яка глаголить, що іноді доброта гірша за дурість, в нього не було іншого виходу, як розрубати цей Гордіїв вузол. Але хіба це трагедія? В багатьох країнах уряди міняються, іноді й часто. Прикро інше. Всі люди, що задіяні в конфлікті, це люди непересічні, але вони всього лиш люди і мають як великі достоїнства, так і певні недоліки (без недоліків лише Господь Бог), у цій же ситуації на перший план вийшли недоліки. І це факт. Обливати брудом один одного – річ невдячна .

Про Президента зараз не говорить хіба що ледачий, обсмоктуючи, як вважають, його помилки. Звичайно, були і помилки, адже не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Я багато думала над тими вчинками Президента, котрі багато хто вважає помилковими і в мене своє їх бачення (і я як всяка кухарка, та й баба Параска, котру привезли, щоб “оброзумила” Президента) маю право на свою думку – демократія для всіх.

Отже, щодо відставки Уряду. Життєвий досвід підказує, що, якщо в хаті діти сваряться, то поки батько не візьме пояса до обох – нічого не буде. Якби Президент звільнив своє “оточення”, а залишив Кабмін, скандалів ще побільшало б, адже, як кажуть англійці, – у кожній хаті у шафі є свій скелет. І це відноситься абсолютно до всіх тих, хто мав чи має великий бізнес, адже ще не давно ми жили в Радянському Союзі і сколотити чесно мільйони чи мільярди не було з чого, хіба кому дістались скарби графа Монте – Крісто. Та й зараз більшість так званих чесних бізнесменів зарплату платять в конвертах, обходять закон, хто як може. Потрібно всім зрозуміти, що великий стартовий капітал – капітал кримінальний і поставити крапку, все одно вже нічого не змінити.

Тепер щодо підписання угоди з Януковичем. Як на мене – це потрібно було зробити набагато раніше, щоб об’єднати країну і уникнути спекуляцій на тему Схід – Захід. Згадаймо гасла Майдану: “Схід і Захід разом!” „ Донецьк – Донбас! Приєднуйтесь до нас!” Переможці виборчих перегонів повинні були підняти це питання першим. І не важливо, хто лідер у регіоналів: сьогодні це Янукович (за яким, до речі, стоїть більше 2 млн. чоловік), а ми помирились з татарами, німцями, поляками, дружимо з ними (хоча ой як багато було каміння за пазухою), то чого ж ми маємо й надалі в країні ділити людей на своїх та чужих? Президент повинен бути один для всіх (як у всіх цивілізованих країнах), і пора вже дійсно закопати сокиру війни з ким би то не було. Якщо критикується одна сторона конфлікту, а друга ідеалізується, то це вже чистий суб’єктивізм. Отож, критикувати Президента мені не цікаво, в нього зараз критиків хоч відбавляй. Особливо від імені Майдану критикують ті, хто Майдану і близько не бачили.

Я хочу поміркувати про другу сторону конфлікту. Високо цінуючи розумові та ділові якості Юлії Володимирівни, треба відзначити, що вона дійсно актриса високого класу, адже як майстерно вона нам вішала “локшину на вуха” у передачі “Іду на Ви”. Почнемо з втаємниченої поїздки в Москву. Питання: чому втаємниченої при декларуванні абсолютної відкритості у всьому? Дуже приємно, що з Юлії Володимирівни знято всі обвинувачення, було б добре, щоб і з інших наших достойників вони були зняті, сорому було б менше. Але лукавить пані Юля. Отак без домовленостей, без підготовки вона поїхала в Генеральну прокуратуру Росії і у вихідні було вирішено позитивно всі її питання, котрі не вирішувались роками! Це дитячі казки. Мене цікавить, чи не будуть за це платити державними інтересами України, коли пані Юля стане біля керма держави? Ми ж бо пам’ятаємо, як Ленін Брестський миром заплатив німцям за допомогу у здісненні жовтневого перевороту. Тим паче, що Росія за так нічого не робить. Все це чимось нагадує часи Гетьманщини, коли гетьмани один перед другим їздили до Москви, щоб та посприяла їхньому Гетьманству. Чим це кінчалось для українського народу, та й для багатьох з них також – відомо.

Що ж викликало захоплення російським Президентом у залізної леді Ю.: Чечня, Беслан, Норд –Ост, чи все таки його активна участь у наш минулорічних президентських перегонах? Патріотично, нічого не скажеш!

Тепер відносно доходів. Слава Богу, що Юлія Володимирівна не бідний чиновник високого рангу – це нонсенс, адже ще Платон писав, що бідність – мати всіх пороків, а перші особи держави з вадами нам ні до чого. Але не потрібно нас вводити в оману, бо задекларовані Юлією Володимирівною доходи і рівень життя ніяк не співпадають і породжують лише недобрі чуткі, як, наприклад, про багатства дочки (яка щойно закінчила навчання), про наявність у її власності найбагатших у світі родовищ граніту і т.д. Отож, якщо ми вже допитуємось про вартість мобільника у сина Президента, то не завадило б знати і про реальні доходи сім’ї екс-прем’єра (якщо вона знову стане Прем’єром). Адже злі язики – страшніші пістолета (народна мудрість). Тепер щодо безкорисної праці на Президента. І тут лукавство. Кажу від душі, що нам було дуже приємно бачити на трибуні Майдану поряд з Ющенком і Юлю Тимошенко. Чути її голос, але тих, що там стояли людей, особливо агітувати не було й потреби, а от з зобов’язаннями, які взяла на себе Юлія Володимирівна, вона не справилась, тому що закріплені за нею області майже цілком проголосували за іншого кандидата. Отже, з її сторони домовленість не було виконано (хоча – це специфіка регіону), однак Юлія Володимирівна твердо вимагала виконання домовленостей зі сторони Ющенка, в т.ч і що стосувалось її прем’єрства. Як відомо, Президент домовленість виконав. Мені здається, що ці всі розмови недоречні, та й вони нам ні до чого.

Правий був Ларошфуко, коли писав: „У нас завжди вистачить сили перекласти свої страждання на інших”. От і на нас перекладають за непорозуміння у верхах, люди платять своїм здоров’ям, бо всі небайдужі стали.

На кінець, хочеться звернутись до всіх зі словами: „Будьмо оптимістами, пам’ятаймо, що від поразок починаються перемоги”. І хай нам щастить.