Сьогодні минає три роки з того дня, коли загадково зник журналіст, головний редактор інтернет-видання "Українська правда", Георгій Гонгадзе. Готовий погодитись з багатьма політиками та іншими людьми недалекими від української політики, що ця трагедія змінила українське суспільство. Але питання в іншому. В чому проявляються ці зміни? як вони вплинули на новітню українську історію? Чи стала ця трагедія для української політики і журналістики мотивом до якихось дій, чи це просто один з моментів нашої напівтрагічної історії, про який потрібно якнайшвидше забути? Спробую дати відповіді на ці питання з точки зору українця, котрому небайдуже, що робиться у власній державі.
З найдавніших часів розвиток української держави проходив таким чином, що за цю державу постійно потрібно було боротися. Не буду перелічувати всі історичні факти такого синусоїдного розвитку. Але нарешті вкінці 20-го століття українці отримали власну незалежну державу, існуванню якої, здається, не загрожували жодні зовнішні чинники. В той же час з'явилась внутрішня загроза українській державності. Керівництво, яке залишилось при владі, здається, поставило собі за мету знищити те, що залишилось від України і української нації після 70-літнього радянського режиму.
Глибока економічна криза, звичайно, не сприяла злиттю нації. Три складові будь-якої держави: влада, бізнес і, власне, суспільство швидше нагадували лебедя, рака і щуку, котрі рухались у різних напрямках. Велика держава в центрі Європи вкінці 20-століття нагадувала слабкорозвинуту країну Латинської Америки початку 20-століття з усіма наявними атрибутами "періоду первинного накопичення капіталу". А, як відомо, атрибутами такого періоду є тотальна корупція, вбивства на замовлення, відсутність свободи слова і вільних виборів. В українському випадку до цього переліку додались ще тотальна байдужість народу до свого майбутнього і суцільна демагогія влади, котра постійно намагалась видавати бажане за дійсне.
Не хотілось називати імена політиків, але уважні прочитають їх між рядками. Здається після президентських виборів 1999 року ситуація в Україні почала вселяти деякий оптимізм. На нас прихильно дивилась Європа і Сполучені Штати, у нас починали з'являтись прояви свободи слова і, навіть, вибори 1999 року не можна було назвати недемократичними і непрозорими, хоча результат і був наперед прогнозованим.
Але, так і не ставши на ноги, Україна, а точніше українська влада, показала своє справжнє обличчя. Вже через три роки можна стверджувати, що 16 вересня 2000 року стало днем привселюдної ганьби української влади. Журналіст Георгій Гонгадзе, котрий наважився публічно критикувати діючу владу, був просто позбавлений життя. За інших обставин, це вбивство можна було б трактувати по-різному, але в країні, котра вважає себе демократичною, влада не повинна була "переводити стрілки", натомість швидко знайти вбивць і замовників злочину. Але ми вже три роки спостерігаємо бездарні заяви про розкриття цього злочину і спроби відмити владу від плям крові безневинного журналіста.
Наслідки від цього злочину стали для цієї влади просто катастрофічними. Поява плівок Мельниченка, "кольчужний" скандал, зниження рівня довіри до влади до найнижчого рівня і як фінал, політична реформа, котра вже забрала рік життя в українських політиків, і яка покликана зберегти цю владу на необмежений термін.
Варто піддати критиці, і дії деяких політиків, котрі вирішили заробити політичні дивіденди на загибелі людини і, які вже три роки експлуатують цю тему, як козир в боротьбі проти влади (чи за владу). Вони спробували вивести народ на вулиці, але результати нам відомі також. Постає наступне питання: У нас повністю байдужий народ чи ми маємо бездарних політиків? Мені здається, що можна ствердно відповісти на обидві частини запитання. Ось і сьогодні прокотиться чергова хвиля малочисельних мітингів по всій країні, але їхній результат давно відомий: місцеві політики нагадають про своє існування, в чергове закличуть до зміни влади, влада в свою чергу знову тихенько посміється з такої опозиції, засоби масової інформації лише згадають про річницю загибелі свого колеги, але, як завжди, не дадуть оцінки тим, хто повинен був давно розкрити і закрити цю справу, а народу і далі буде все "по-барабану"...
І висновки:
для влади - розкрийте цей резонансний злочин, назвіть справжніх замовників, і ви очистите себе перед власним народом і міжнародною спільнотою;
для журналістської братії - знайдіть в собі сили не мовчати, а об'єктивно висвітлювати всі події пов'язані з розслідуванням загибелі вашого колеги, адже ніхто не хоче бути наступним;
для політиків - не спекулюйте на чужій смерті і не старайтесь вивести народ на вулицю, працюйте в середовищі інтелігенції, розробіть реальну програму виходу України з цієї прірви і втілюйте її в життя;
для народу - не будьте байдужими, тому що за 10 років нас стало на 4 млн. менше.
І дозволю собі припустити, що справжній українець Геогрій Гонгадзе найменше хотів, щоб справа розпочати не лише ним була спущена на "гальма".