Чи то так співпало, чи волинська влада справді вирішила привернути увагу громадськості до ЗМІ (правда, у доволі специфічний спосіб) напередодні журналістського свята, яке відзначається 6 червня, але в останні півтора тижні саме тема свободи слова виявилася на вістрі публічних дискусій.

Першим у болючу точку «вистрілив» голова Волинської ОДА Володимир Бондар. Зробив він це просто на апаратній нараді у стінах державної адміністрації 23 травня. Після цього пішла ланцюгова реакція інших причетних до проблеми сторін...

Сто днів пройшло. Свободи слова досить?

Можна лише здогадуватися, що так роздратувало Володимира Нальковича напередодні 23 травня. Можливо, не зовсім «зручні» інтерв’ю й аналітичні матеріали з нагоди 100 днів його команди у місцевій та регіональній пресі. Можливо, негаразди із прокуратурою та іншими силовиками, які не бажають підкорятися і продовжують гнути свою лінію. А може, скандал із новопризначеним за поданням губернатора в.о. ректора Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, якому несподівано висловила недовіру Вчена Рада ВДУ...

Однак почавши з економіки та звинувативши у невиконанні бюджету за I квартал 2005 року «бездіяльність минулого режиму» (хоча квартал закінчувався під керівною діяльністю саме пана Бондара), губернатор Волині раптом «переключився» на ЗМІ, прямо заявивши, що йому «не подобається робота з висвітлення роботи ОДА у ЗМІ». На його думку, журналісти спричинили неадекватне сприйняття діяльності органів влади за останні три місяці. Цитуємо за паном Бондаром:

«Було проведене дослідження, і я дивлюся – там безсистемна політика, там політика взагалі відсутня... Хоча ми дивимося по нашій роботі, а мінімум щось-таки та зроблено... Якщо це є, то це, очевидно, зроблено не в той спосіб, який був би правильно сприйнятий нашими глядачами, чи слухачами, чи населенням…».

Дуже красномовні слова. Певно, пан Бондар справді думає, що об’єктивною оцінкою роботи його команди є та, яку вона дає собі сама? А журналістський аналіз, виходить, робиться «не в той спосіб»...

Продовжуючи свою тираду на адресу журналістської братії, пан Бондар не упустив фрази, яку вже говорив у «ювілейних» інтерв’ю: «Я не подзвонив ще в жодну газету і не сказав, як має виглядати та чи інша стаття...» Виходить, тепер «дзвонитиме»?

Зрештою, до телефонних дзвінків справа ще не дійшла. Дійшла до того, що просто перед телекамерами пан Бондар став повчати телевізійників, що і як їм слід показувати, примовляючи, що «є певні норми подачі офіційної інформації», «гласність і демократія – це не вседозволеність!», і що він «не потерпить подачі викривленої інформації». Цілком конкретно телевізійникам із Волинської держтелерадіокомпанії було «рекомендовано» запровадити спеціальні рубрики з висвітлення роботи ОДА за конкретними напрямами (що вже і зроблено). Певно, щоб у глядача складалося враження про системність у роботі обласної державної адміністрації...

Не хочеться думати, що у всіх своїх проблемах пан Бондар готовий винуватити журналістів. Це звісно ж, не так. Однак, щоб зрозуміти, що до «журналістів» новий волинський губернатор «дихає» не байдуже, доречно навести один із фрагментів інтерв’ю газеті «Волинські губернські відомості», в якому журналістка Наталка Слюсар задавала губернатору не досить зручні запитання. Відповідаючи на них, пан Бондар «розкрився»:

«Ви думаєте, в мене немає спокуси подзвонити вашому редактору й розказати, як повинне виглядати наше інтерв’ю? Є, безперечно. І ви думаєте, в мене нема відповідного телефону чи важеля? (вочевидь, натяк на засновників — Авт.). Повірте, я б його знайшов. Але я не роблю цього. Тому що розумію: питання не в тому, як ви це напишете, а в тому, що я даю вам можливість говорити правду...».

Ці слова були опубліковані 12 травня, за десяток днів до цитованої «оперативки». Як же тоді розуміти сказане ним опісля? Як зраду принципам? Чи, може, тоді пан Бондар просто не був відвертим, говорив для красного слівця, вправлявся у словесах? Чи є ще якась, більш глибинна причина?...

До речі, на такі словеса пана губернатора ця ж журналістка відреагувала короткою реплікою під досить красномовним заголовком: «Сто днів пройшло. Свободи слова досить?». Репліка не залишилася непоміченою, бо впала на благодатний грунт. Після тієї оперативки, напевно, не один із волинських журналістів хотів би сказати точнісінько те ж саме, якщо не щось гірше...

Корпоративна підтримка…

Для того, аби впевнено почуватись у кріслі керівника області, потрібно чітко усвідомити деякі речі, яких зовсім не обов’язково дотримуватися політикам, які «керують» у столичних парламентських кріслах (перед обранням губернатором до таких належав і пан Бондар). Жоден високопосадовець не стане регіональним лідером, доки не зрозуміє прописну істину: його основне завдання як керівника – порозумітися з регіональною елітою. І передусім – з представниками інтелігенції, яка завжди була найчутливішою і найпрозорливішою щодо з’яви будь-яких нових тенденцій у суспільно-політичному житті.

Представники найбільш дієвого загону інтелігенції – журналісти, першими відчувають можливі зміни в регіональному балансі сил. Якщо до їхніх думок прислухатися, помилки можна виправляти. Якщо ж за їхню критику їх же й критикувати – можна завтра злетіти з м’якого стільця і потім ніколи не зрозуміти, чому ж так сталося...

Нові тенденції в царині свободи слова не оминув cвоєю увагою редактор найповажнішої в краї газети «Волинь-нова», заслужений журналіст України Степан Сачук. Вже у номері від 26 травня в рубриці «З точки зору публіциста» ветеран волинської журналістики опублікував аналітичну статтю «Що нам заважає бути незалежними?». У ній він розмірковує:

«Здається, всі сходяться на тому, що з приходом нової влади стосунки з засобами масової інформації стали більш довірливими і демократичними, зникли горезвісні темники... Але цілковитої впевненості у тому, що відбулися, так би мовити, незворотні зміни, що інформаційна сфера будуватиметься за цивілізованими стандартами, ще нема.

Поки що ми не одержуємо, наприклад, повної, самокритичної інформації про діяльність влади, природу тих помилок і проблем, які виникають, зокрема, останнім часом, і які аж ніяк не можна списати на погану спадщину. Натомість є яскраво виражена турбота про свій імідж, перебільшені оцінки зробленого. Це особливо проявилося при підбитті підсумків роботи за перші сто днів. Щедро і нерозбірливо, мало не всім підряд роздаються відмінні оцінки. Чиновники оцінюють, як правило, самі себе, а краще, щоб це робили люди. Чи не зарано у нас виявилося так багато відмінників?..

Так, темників зараз немає, але є рекомендації, поради, що і як треба писати, застереження не займатися так званим критиканством, дрібними недоладностями, підкилимними розборками, виясненням стосунків і т.п., бо це, мовляв, дискредитує нову владу. А з цього, як відомо, починається тиск на ЗМІ.

Немало проявів нетерпимості нової влади до критики, до альтернативної точки зору, що засвідчує і нестримна реакція Президента на питання, які йому не сподобалися, під час останньої прес-конференції... Я б сказав, що в пресі, по радіо і на телебаченні не представлена належно опозиція. І це теж небажаний симптом, який певною мірою нагадує те, що ми мали, тільки у перевернутому, так би мовити, вигляді».

Слід зауважити, що цитована газета та її редактор таки знають дійсну ціну свободи слова. Трохи більше півроку тому, перед президентськими виборами, цій газеті погрожували судом представники Партії регіонів: за те, що нібито публікує приховану антирекламу провладному кандидату, хоча насправді в газеті були наведені оціночні судження. Одразу після виборів уже націоналісти звинуватили «Волинь» у тому, що публікувала статті проти опозиційного кандидата та вимагали люстрації керівництва газети. Для утвердження свободи слова останній пікет зробив неоціненну користь: журналістська братія враз прозріла і отверезіла від «помаранчевого вина», усвідомивши можливі наслідки такої люстрації.

... і не зовсім

«Як не прикро, в цих ситуаціях знайшлися ЗМІ і колеги-журналісти, які підтримали ініціаторів цих грубих випадів проти свободи слова, надали їм свої трибуни для зведення рахунків і для паплюження працівників «Волині», – констатує Степан Сачук. – Гроші, виявляється, не пахнуть і все можуть зробити... Але я хочу із вдячністю сказати, що ми відчули у трудні часи і підтримку колег... От якби ми всі, завжди і в усьому так організовано діяли, проявляли корпоративну солідарність у відстоюванні своїх прав, своїх головних цінностей – наскільки б ми сильнішими були і виграли в очах своїх прихильників, всіх людей».

На міжнародній журналістській науково-практичній конференції «Політична журналістика і вибори», яка нещодавно відбулася у Луцьку, київський професор Василь Шкляр заперечив поняття журналістики як «четвертої влади». Журналістів він назвав «першою суспільною владою». Водночас він цілком справедливо визначив, що журналіст має бути завжди в опозиції до влади, захищати інтереси суспільства, а не чиновників, бути правдивим і трошки іронічним. Враховуючи розподіл волинських журналістів на «стрінгерів» та «пропагандистів», неважко спрогнозувати чергову атаку останніх на перших. Вибори уже на носі, тож гроші партій чи адмінресурсу мають відкрити дорогу «п’ятій колоні» у першій суспільній владі. Чи вже відкрили? З «чорного ходу»?

Щодо корпоративної підтримки журналістів, то ключове слово тут має бути все-таки за Національною спілкою журналістів України, яка покликана стояти на сторожі слова і захищати свободу висловлювань кожного, тим паче, безпосередніх членів НСЖУ. Якщо цього не відбувається, мабуть, у регіональних спілках щось не так...

Власне, піднята полеміка оголила ще одну проблему, безпосередньо пов’язану зі свободою слова. Стосується вона майбутнього міських і районних газет. Днями на адресу керівників місцевих органів влади надійшов лист за підписом голови НСЖУ пана Лубченка. У ньому йдеться про те, що за погодженням із Президентом України Віктором Ющенком Кабінет Міністрів України протягом двох років розгляне питання щодо реформування комунальних засобів масової інформації. Раптом з’ясувалося, що думки основних політичних гравців регіону щодо майбутнього комунальних ЗМІ докорінно різняться.

Володимир Бондар (з інтерв’ю газеті «ВГВ» від 12 травня 2005 р.):

«- Вас як споживача задовольняє рівень цих ЗМІ? Ви б їх купили? Я б — ні. Це стосується 90% районок. Їх не хочеться брати у руки, тому що це стінгазети часів комунізму. І при цьому вони не хочуть змін? Хай тоді змінюють форму власності. А щодо майна… Я не згоден з тим, що районки отримали в безкоштовне користування державні приміщення, де розміщені їхні редакції…».

Цієї теми не обійшов увагою у прямому ефірі на Волинському телебаченні 27 травня і голова Волинської облради Василь Дмитрук:

«- Вважаю, що на сьогодні в нас достатньо ефективна система комунальних ЗМІ — редакції міських і районних газет. В кожному місті і районі є люди, обізнані з журналістською працею і успішно її виконують. Є майно, приміщення, зрештою, засновники цих видань — районні ради та райдержадміністрації. Навіть побіжний аналіз публікацій у цих ЗМІ, а я знайомлюся з ними щоденно, дає підстави ствердити, що на сторінках цих видань досить оперативно розміщується інформація про те, що відбувається на відповідній території. Люди знайомляться з певним досвідом роботи, вносять свої пропозиції, свої точки зору. І навіть якщо хтось критично говорить про органи влади, то це треба сприймати відповідально і відповідно реагувати, не ображаючись на такі речі...».

«Досвітня зоря-2» — «Помста Сітхів»?

Головний редактор «Волині» Степан Сачук, торкаючись проблеми роздержавлення ЗМІ, наводить приклад:

«Поки йдуть розмови про це і розробляються програми, запорізький губернатор, наш нинішній колишній колега–журналіст Юрій Артеменко, вже пішов на рішучий практичний крок, заявивши про те, що облдержадміністрація вийде із співзасновників обласної газети «Запорізька правда». Мужній, треба сказати, крок напередодні виборів.

У нас ми бачимо дещо інше – під егідою облдержадміністрації за бюджетні кошти створюється нова газета. Нібито з найкращими намірами розширити гласність і відкритість для влади, але під вибори. Разом із тим виношується план ліквідації районних газет. Чи не зарано їх списувати? Реформи в цій сфері потрібні, але такі справи вирішуються дуже обережно і продумано, рубати з плеча тут не можна. Тим більше, що в районах є немало творчих колективів, які здатні робити хороші газети.

Поки... існує небезпека і після роздержавлення потрапити в залежність, – якщо не від влади, то від багатих дядь і грошових мішків, що нічим не краще. Ще нема роздержавлення, а вже почалось полювання на газети з боку різних сил і кланів, щоб прибрати їх до своїх рук...».

Тут варто дещо пояснити. Суть проблеми в тому, на базі збанкрутілої обласної газети «Досвітня зоря», співзасновником якої була Волинська ОДА, виношуються плани створення нового рупору влади. Якщо вірити, що в своєму оточенні Володимир Бондар заявляє, ніби вони «поставлені сюди для того, щоб зробити наступні вибори», то неважко здогадатися, як це буде робитися. Ймовірно, тими ж методами, якими минулого літа із 7 тисяч першопочаткового тиражу було зроблено підписку на більше 39 тисяч екземплярів старої «Досвітньої зорі» – рупора тодішнього голови ОДА Анатолія Француза. Тобто, використання адмінресурсу, примусова підписка, недопущення до газети матеріалів журналістів, які не співають осанну владі, перепони підписним кампаніям інших газет тощо.

Але на те вона і не стільки нова, скільки молода і метикувата влада. Новацією роздержавлення по-волинськи може стати закриття «районок» і створення на їх базі корпунктів «Досвітньої зорі-2». Що це дає? По-перше, начебто залишають, хоч і не всіх, районних журналістів на роботі. По-друге, звільниться значна частина приміщень, застосування яким завжди знайдеться. По-третє, люди по селах читають свої газети, люблять і знають своїх журналістів. Якщо останні почнуть дописувати до іншої газети, то підсвідомо їх читачі почнуть виписувати саме ту, «одну-єдину». Та й виходити вона буде не двічі і не тричі на тиждень... По-макіавелівськи геніально! Все як у Джорджа Оруела у «1984» — Великий брат (чи то пак губернатор!) бачить кожного і газета одна на всіх. Ну а підписку «з хати в хату», під заклики «Так! Ющенко!» традиційно зробить молодіжний десант «Нашої України». Чи не так?

До речі, на запитання журналістки «ВГВ» щодо того, чи потрібна пану Бондару своя газета, він відповів: «Засоби масової інформації потрібні усім і завжди. Я не бачу в цьому нічого проблемного. Я не заборонятиму висвітлювати будь-чию точку зору, але разом із тим матиму змогу говорити про свою… А маючи простіший доступ до ЗМІ, я завжди зможу висловити її…».

Не погодитися з логікою пана Бондара важко. Особливо, коли за бюджетні кошти по районах буде розповсюджена лише одна, «правильна» газета. Що вже тоді казати про адмінресурс Вашого попередника, Героя України Анатолія Француза і його рупор – «Досвітню зорю»? Не читали вони Оруела. Та й третю частину «Зоряних воєн» – «Помсту Сітхів» – теж, певно, не бачили. А жаль. Варто подивитися. А за геніальний план, враховуючи значну частину поліських сіл, де доволі часто не працюють телевізори і радіоточки, а єдиним джерелом інформації є газета, тут не героя, тут двічі, а то й тричі героя слід давати! Пан Бондар наразі ж удостоївся від Леоніда Кучми лише медалі «За заслуги» III ступеня...

Слід зауважити: на оперативній нараді 30 травня Володимир Бондар був уже значно стриманішим. Хоча в одному з епізодів таки не втримався, щоб перервати виступ доповідача фразою: «Будь ласка, я звертаюся до ЗМІ, зафіксуйте ці слова...».

Симптоматично. Значить, спокуса по-своєму розставити акценти залишається. Хоча, як зазначають з цього приводу деякі волинські політологи, «не губернаторське це діло – розставляти акценти у журналістських телесюжетах»...

Проте, думається, що резонанс, піднятий журналістами у відповідь на нові тенденції нової влади, хоч на якийсь час трохи остудить гарячі голови...

P.S. От тільки з головним електронним рупором поточної роботи ОДА – офіційним сайтом Волинської обласної державної адміністрації – останнім часом почали коїтися якісь дивні речі. На сайті започатковано електронне опитування: «Як Ви оцінюєте 100 перших днів діяльності нового керівництва держави та області?». Голосування вельми цікаве, адже участь у ньому беруть, як правило, представники регіональної еліти – власники персональних комп’ютерів, які не байдужі до долі свого краю та відповідно рейтингів його перших осіб.

Як засвідчив моніторинг, станом на 21 травня ц.р. кількість електронних респондентів сягнула 185. Причому голоси симпатиків і антипатиків майже зрівнялися: «цілком позитивно» — 46, «швидше позитивно, ніж негативно» — 31, «важко відповісти» — 35, «швидше негативно, ніж позитивно» — 34, «цілком негативно» — 39.

Але вже через кілька днів, 26 травня ц.р., рейтинги опитування раптом помітно змінилися: «цілком позитивно» — 52, «швидше позитивно, ніж негативно» — 37, «важко відповісти» — 39, «швидше негативно, ніж позитивно» — 24, «цілком негативно» — 24. При цьому кількість респондентів несподівано... зменшилася до 176!

З якого б це дива серед будня-полудня число голосуючих зменшилося? Причому зникли чомусь саме голоси тих, хто голосував за «негатив»... Але, зрештою, у нас свобода слова. Зокрема, і електронного. Негоже позбавляти пана губернатора його законного права висловлювати свою думку...

Віталій Буряк, Західна інформаційна корпорація