Парламентська Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) має намір на січневій сесії в терміновому порядку розглянути питання про Уконституційну кризуФ в Україні. Формальною причиною став сумнівний за своєю легітимністю хід політичної реформи, зокрема правомірність голосування за внесення змін до Конституції наприкінці грудня 2003 року. Загалом, ситуація у Верховній Раді багатьма в Європі сприймається як свідчення відсутності парламентської демократії в Україні. Очевидно, що ще одним фактом, який викликав негативну реакцію в демократичному світі, стало оригінальне рішення Конституційного Суду щодо можливості Леоніда Кучми ще раз балотуватись на посаду Президента.
Відразу підкреслимо, що влада вкрай роздратована такою увагою європейців, тоді як опозиція вбачає в цьому можливість ввести перебіг політичної боротьби в демократичне русло. Контрольовані владою засоби масової інформації намагаються дискредитувати дії співдоповідачів ПАРЄ Ханне Северінсен і Ренате Вьольвенд, які прибули до України для зТясування ситуації. Суспільна думка готується для того, щоб поставити під сумнів і вірогідні результати обговорення українського питання в Страсбурзі. Зокрема, Володимир Литвин висловив стурбованість, що зараз питання Упро конституційну кризу в УкраїніФ у ПАРЄ може Укаталізувати політичне протистояння в нашій державіФ і що Укожна сторона попри будь-яке рішення чи рекомендації Асамблеї буде намагатись тлумачити це на свою користьФ.
Найширше використовуються два аргументи: перший Ц Уце наша внутрішня справа і втручання неприпустимеФ, другий Ц Уєвропейці заангажовані, необТєктивні, застосовують подвійні стандарти, ладні ПАРЄ встати на сторону певних політичних сил в Україні і обслуговувати їхні політичні інтересиФ. Мабуть варто ці аргументи розглянути.
Сучасний сюжет у відносинах нашої держави з Радою Європи, на жаль, став тільки додатком до проблем, які тягнуться вже багато років. У відповідності до Статуту РЄ Укожний член Ради Європи обовТязково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, які перебувають під його юрисдикцією, і щиро та ефективно співпрацювати в досягненні мети Ради ЄвропиФ. Україні досі не вдалося повністю виконати зобовТязання перед Радою Європи, у тому числі й ті базові, які повТязані з членством (цілком добровільним) в цій організації. Передовсім це стосується реформування політичної і правової сфери. Значна частина зобовТязань виконувалась із запізненням. Протягом останніх років Україна підлягала моніторингу цієї організації, неодноразово це питання розглядалось на Парламентській Асамблеї РЄ та ухвалювались відповідні резолюції.
Зокрема, у січні 2003 року Парламентська Асамблея Ради Європи підтримала поправку до звіту про свободу слова в Європі, внесену українськими журналістами, у якій ідеться про втручання адміністрації Президента у діяльність медіа в Україні. У поправці, яка стала 6 пунктом звіту ПАРЄ УСвобода висловлювань в медіа ЄвропиФ, зазначається: УВ Україні, відповідно до численних свідчень журналістів та висновків парламентських слухань з питань свободи слова та цензури, адміністрація Президента надає інструкції засобам масової інформації щодо висвітлення основних політичних подій.
У вересні 2003 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи було прийнято Резолюцію № 1622 (2003) УВиконання Україною своїх обовТязків та зобовТязаньФ. В ній зазначається, що хоча Україною був досягнутий помітний прогрес з часу прийняття Асамблеєю Резолюції 1262 (2001), Україна ще не виконала всі обовТязки та зобовТязання як країна-член Ради Європи. Тому Асамблея вирішила продовжити процедуру моніторингу по відношенню до України у тісній співпраці з українською делегацією.
Асамблея, зокрема, рекомендувала спонукати органи влади України покращити співпрацю з Радою Європи з метою забезпечення повної відповідності українського законодавства та практики принципам і стандартам Ради Європи, особливо стандартам, гарантованим Європейською Конвенцією з прав людини, а також повну відповідність рішенням Європейського Суду з прав людини. Вона закликала органи влади України провести повне реформування органів прокуратури у відповідності до принципів і стандартів Ради Європи, а також виконати у тісній співпраці з відповідними органами Ради Європи Спільний План Дій щодо реформування органів прокуратури України. Окремий пункт резолюції Асамблеї був спрямований на інтенсифікацію співпраці між Радою Європи та Україною, насамперед для виконання Плану Дій для Медіа, з огляду на необхідність надання допомоги органам влади України в їхніх зусиллях щодо забезпечення основних прав та свобод, особливо стосовно свободи слова та засобів масової інформації.
На цьому фоні намагання Голови Верховної Ради Литвина запевнити і представників ПАРЄ і нас з вами, що Україна виконала Умайже всіФ зобовТязання перед Радою Європи, Ущо підтверджує європейський вибір нашої країниФ, виглядають непереконливо. Адже виконати всі зобовТязання і не тільки формально, а й реально, ми мали в трирічний термін після набуття членства, тобто наприкінці 1998 року. Спрощене ставлення до міжнародних зобовТязань держави, несамокритичність вже давно стали звичними для наших партнерів.
Відданість демократичним європейським цінностям декларувалась Україною постійно. В Законі України УПро правонаступництво УкраїниФ від 12 вересня 1991 року зазначено: УУкраїна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людиниФ. У Зверненні Верховної Ради України УДо парламентів і народів світуФ від 5 грудня 1991 року підкреслювалось: УУкраїна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людиниФ. У Посланні Президента до Верховної Ради України у квітні 2003 року зазначається: УПрагнення України бути визнаною європейською державою ґрунтується на спільному із західним світом розумінні та баченні суспільних цінностей. Створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод людини виступають пріоритетними національними інтересами України, які визначено ще на початку її утворення як незалежної державиЕФ. Держава взяла на себе конкретні зобовТязання щодо проведення демократичних реформ. Вони закріплені, зокрема в таких фундаментальних за своїм значенням міжнародних документах як Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом і Україною; Хартія про Особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Альянсу тощо. Боротьба за демократію триває вже тринадцять років, а результати стають дедалі гіршими. І це не є тільки внутрішньою справою, адже зачіпає інтереси партнерів.
Членство в РЄ, укладення угод з Європейським Союзом та НАТО, які за своїм змістом набагато ширші, ніж класичні міжнародні договори про співпрацю і містять деталізовані зобовТязання щодо розвитку національної політичної системи. За це ж виступає демократична опозиція, яка все ще обмежена у своєму впливі на владу. Маємо феномен сучасної України: наміри влади здійснити демократичні реформи найбільш чітко і категорично зафіксовані не у внутрішніх, а у міжнародних документах. В них позначені ключові принципові позиції. Суттєвим є ще й те що у міжнародних документах, попри їх дипломатичну форму, міститься набагато більш адекватна, правдива оцінка реального рівня демократії в Україні, стану її політичної системи. Міжнародна співпраця передбачає певні механізми контролю за виконанням зобовТязань, які унеможливлюють дезінформацію та містифікацію, які широко присутні у внутрішньополітичній практиці.
Україні загрожує призупинка її членства в Раді Європи до президентських виборів. Можливі й інші санкції, адже позиція ПАРЄ завжди береться до уваги іншими демократичними міжнародними інституціями, у тому числі Європейським Союзом. Але ще більше їй загрожує консолідація недемократичного корисливого режиму, який не тільки не зацікавлений у реальних реформах, а й не може співіснувати з демократичною Європою, дотримуючись цивілізованих норм у внутрішній політиці і власних міжнародних зобовТязань.
Безумовно, Україна має залишитись повноправним членом Ради Європи. Її ізоляція може бути використана владою для остаточного впровадження номінальної керованої демократії. Але відверте обговорення сучасної політичної ситуації є корисним і необхідним. І якщо воно неможливе в Києві, хай воно відбудеться в Страсбурзі.