Вибори міського голови у Луцьку завершились. Формально. Залишилось відчуття якоїсь недоконаності. І не лише тому, що аутсайдери перегонів ніяк не можуть заспокоїтись, не лише тому, що різниця голосів між кандидатом-переможцем і другою позицією не справляє враження. Проблема у чомусь іншому, у тому, що десь між рядками офіційних протоколів та емоційної „аналітики” і „контраналітики” загубились якісь суттєві речі. Окремі філософські доктрини стверджують, що кожна населена територія, наче людина, має свою душу, тобто таке собі енергетичне поле, котре складають і наповнюють емоції, думки, відчуття її мешканців, енергія храмів і парків, тіні пращурів та мрії дітвори. Даруйте за ліричний відступ, але пояснити сухою логікою суперечливе відчуття від нещодавніх виборів у Луцьку, погодьтесь – непросто. Окрім того, накладають свій відбиток суб’єктивні враження від спілкування з лідерами перегонів, адже знаю обох дуже довго. Антон Кривицький за довгі роки адміністрування став ніби невід’ємною часткою міста, часткою його душі, його соціального простору. Звісно, його постать контраверсійна, ангели не керують містами і, взагалі, в українській політиці їх щось не дуже густо. Але...Але спроби „демонізації” Антона Федоровича нічого, крім гіркої посмішки, чомусь не викликають. „Чим більше світла – тим густіші тіні”, - кажуть філософи, а в цьому випадку, чим більша, значиміша постать, тим більше бажаючих звеличити себе її критикою або ж, навпаки, обожнюванням, як то робить „вільнодумець” волинської журналістики Микола Панасюк. Майже так само можу говорити про Богдана Павловича Шибу. Непростий чоловік. Ті фарби з чорно-білого спектру, що використовують хлопці з команди Литвинюка чи вічний аутсайдер волинського політикуму Геннадій Кожевніков, навіть на десяту долю відсотка не відображають особистість Шиби. Що можна стверджувати однозначно, то лише те, що саме Богдан Павлович з усього переліку кандидатів був справжнім, гідним конкурентом Антона Федоровича. Дві проблеми супроводжували Шибу під час цієї кампанії: постійна тіньова метушня довкола нього та його певна чужорідність саме для Луцька. Хоча друга проблема, як на мене, була вирішена специфікою сприйняття. Нове – завжди невідоме, а кампанія Богдана Павловича дала чіткий сигнал виборцям – нове уособлює саме він. Щодо проблеми першої, то вона не вирішена і досі. Кандидат від частини БЮТу, напівпідтриманий „Нашою Україною” за наявності в бюлетені кандидатів від КУНу, „Собору”, УНП, двох „юліанців” – чию політичну програму він буде реалізовувати, на кого спиратиметься у формуванні нової команди? Відповіді дасть найближчий час, але пряма політична логіка підказувала, що ці відповіді мали бути отримані громадою ще до дня голосування. Тоді, можливо, і переможна різниця голосів була б суттєвішою. Окрема проблема, про яку поки воліють не згадувати, але яка дасть про себе знати вже в перші дні роботи нової владної команди – склад депутатського корпусу міської ради. Ні для кого не секрет, що математична більшість БЮТу має такий самий стосунок до єдиної політичної команди, як зграя вовків до громадянського суспільства. Хитросплетіння бізнес-інтересів представлених у майбутній фракції луцького блоку Тимошенко найперше вдарять по голові, тобто по міському голові. Відомі мені моральні принципи Богдана Павловича та прогнозовані плани новообраних депутатів-бютівців – речі настільки різні, що вже перші проекти рішень міської ради можуть завести цей представницький орган в глухий кут. Які там дороги, коли потрібно латати дірки у бізнесових бюджетах, яка там прозорість, коли такі звабливі шматочки міської землі вже поряд, тільки - „відкрий шибу”, тобто, протягни руку... Звичайно, ще не було так, щоб не було ніяк. Маю на увазі, що Богдан Павлович – керівник досвідчений та й людина мудра, а компроміси – штука ефективна, особливо в політиці. Першу напругу можна буде зняти кадровими „призами”. Комусь – „свого” заступника, ще комусь – привабливе управління, іншому – керівництво важливою депутатською комісією. Але, як ця вся еклектика працюватиме, то вже питання друге. І на завершення – про громаду. Є, кажуть, ще такий „чоловік”, з яким насамперед обіцяв радитись новообраний мер. Добрячий шматок цієї самої громади голосував „не за Шибу”, тобто всі успіхи, а головно невдачі нової влади розглядатимуться крізь призму критеріїв „...а Кривицький зробив би не так”, „...а, якби обрали Мельника, то...”. Відтак, основним завданням Богдана Павловича на перший час будуть, навіть не конкретні дії, а їх пояснення, чітка мотивація, конкретика причин і наслідків. Тоді, у разі можливого конфлікту з радою, саме громада може стати на боці свого голови, або проти...голови. Думаю, не помилюсь, якщо з претензією на підсумковість та остаточність висловлю бажання більшості лучан – у виборах слід поставити крапку і братися до роботи, Великдень на носі, а в хаті...

P.S. Будь-які позитивні характеристики посадових осіб прошу не вважати підставою покращення ставлення до себе чи політичної сили, котру представляю. Без претензій на статус, окрім наданого громадою.