У середовищі українських політиків та політологів панує думка, що в найстарішій у світі демократії, якою вважається Велика Британія, вибори, як парламентські так і місцеві, відбуваються за мажоритарною системою відносної більшості. Мусимо відзначити, що дане твердження є доволі хибним. Останнє десятиліття стало декадою реформи виборчого законодавства у Великій Британії, що характеризувалось переходом від традиційної мажоритарної системи до різних форм пропорційної. Хоча суть цієї статті не у викладі матеріалу стосовно виборчих систем, які функціонують на парламентських та місцевих виборах в Об’єднаному Королівстві, а задля того, щоб запобігти подальшим спекуляціям на цю тему. Тому викладемо лише ключові моменти, котрі характеризують впровадження і функціонування пропорційних виборчих систем у Великій Британії.

З приходом до влади лейбористів у 1997 році настав етап радикальних змін в структурі регіональних та місцевих органів влади, що мало наслідком утворення регіональних парламентів в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії, а також в структурі органів місцевого самоврядування. Наслідком таких змін стало впровадження нових виборчих систем для новоутворених чи реформованих представницьких органів влади.

Для прикладу, Парламент Шотландії вперше у новітній британській історії був обраний у 1999 році за змішаною виборчою системою, дуже схожою до німецької (73 депутати в мажоритарних округах, 56 – в 7 багатомандатних округах за партійними списками). Національна Асамблея Уельсу обирається за тією ж системою, що Парламент Шотландії (40 депутатів в одномандатних мажоритарних округах і ще 20 в 5 багатомандатних округах за партійними списками). Асамблея Північної Ірландії обирається за пропорційною системою шляхом голосування з правом передачі голосу іншому кандидату (Single Transferable Vote) . Перші вибори пройшли в 1998 році, по 6 членів Асамблеї обирається в 18 багатомандатних округах.

Що стосується місцевих виборів у цих суб’єктах Об’єднаного Королівства, то місцеві ради у Шотландії до останнього часу обирались за мажоритарною системою відносної більшості (в 1999 і 2003), але наступні місцеві вибори 2007 року відбуватимуться уже за новим виборчим законом, в основу якого покладена пропорційна система голосування з правом передачі голосу іншому кандидату. Схожа ситуація склалась і з місцевими виборами в Уельсі, але Національна Асамблея в 2002 році відхилила пропозицію переходу до системи голосування з правом передачі голосу іншому кандидату. Така ж виборча система уже довгий час успішно застосовується на місцевих виборах у Північній Ірландії.

Водночас, варто відзначити, що мажоритарна система відносної більшості на даний момент залишається діючою лише для виборів нижньої палати британського парламенту (House of Commons) та органів місцевого самоврядування у самій Англії. До останнього часу всі спроби запровадити пропорційну систему для виборів у Вестмінстер не знаходили підтримки у середовищі політиків з ряду причин, хоча і в даному випадку напрацьовано ряд проектів законів щодо зміни виборчої системи у напрямку переходу до пропорційності.

Якщо ж говорити про технологію впровадження змін виборчих систем та виборчого законодавства в цілому, то українським парламентарям є що перейняти у своїх британських колег. Процес внесення змін у виборче законодавство має декілька ключових етапів і достатньо розтягнутий у часі (для прикладу, законопроект про перехід до пропорційної системи на місцевих виборах у Шотландії вивчається громадськістю, експертами та політичними партіями ще з 1997 року, а зміни вступлять у дію лише на виборах в 2007 році).

Сама процедура має наступний вигляд:

1. Усвідомлення необхідності зміни виборчого законодавства правлячою партією та визначення основних вимог до майбутнього законопроекту, котрі повинні бути обов’язково відображені в новому виборчому законі. У випадку, коли розглядались можливі зміни до виборчого законодавства, котрі мали регулювати вибори нижньої палати британського парламенту, такими вимогами були: 1) забезпечення пропорційності результатів виборів отриманим мандатам; 2) необхідність формування стабільного уряду за результатами виборів; 3) збереження зв’язку між парламентарями і територіями, які вони представляють.

2. Створення парламентської комісії для роботи над новим законопроектом. До складу такої комісії входять, як правило, парламентарі від різних політичних сил та незалежні експерти. Можливі також варіанти, коли створюються дві окремі комісії – парламентська та незалежна, котрі напрацьовують базовий документ, враховуючи встановлені урядом (правлячою партією) вимоги.

3. Оприлюднення попередньо розробленого законопроекту на розгляд громадськості та експертів з метою отримання відгуків, рекомендацій та висновків від ширшого кола зацікавлених осіб.

4. Обговорення законопроекту в експертних колах.

5. Узагальнення висновків та пропозицій комісією (комісіями), котрі розробляли базовий законопроект та внесення відповідних змін до нього.

6. Внесення на розгляд парламенту законопроекту про проведення виборів.

7. Прийняття закону про вибори.

З огляду на те, що в Україні зараз активно дискутуються положення Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” та Закону України „Про вибори народних депутатів України” саме в контексті переходу до пропорційної виборчої системи закритих списків, важливо впровадити процедуру відкритого обговорення таких важливих законопроектів до моменту прийняття документу у вигляді закону. Вище описана процедура, через яку проходять переважна більшість законодавчих ініціатив у Великій Британії, може бути прийнятною і в наших умовах та може слугувати зразком для внесення змін у виборче законодавство в Україні та інших країнах.

Очевидно, що дані пропозиції не можливо втілити при підготовці змін до вже існуючих в Україні виборчих законів на сучасному етапі, але взявши до уваги те, що виборче законодавство у нас змінються під кожні вибори, вважаємо за доцільне дотримання запропонованої процедури в майбутньому. Це забезпечить прозорість та обґрунтованість намірів політичних сил, котрі пропонують такі зміни та підготують суспільство до можливих наслідків від реформування виборчого законодавства.

Література

1. International IDEA Handbook of Electoral System Design, Stockholm, 1997 2. www.electoralcommission.gov.uk – The Electoral Commission 3. www.electoral-reform.org.uk – Electoral Reform Society