Сучасна війна все більше розгортається в когнітивному домені — сфері боротьби за сприйняття, алгоритми та швидкість ухвалення рішень. Нещодавно засновник компанії G-Next Intelligence Олексій Теплухін взяв участь у турі Defence Innovation Highway Північною Європою, де спілкувався з представниками оборонних структур, військовими, інвесторами й науковцями з Норвегії, Швеції та Данії.
Спеціально для AIN.UA Олексій розповідає, чому Скандинавія шукає в Україні передусім некінетичний досвід, як ШІ-технології змінюють підходи до аналізу фронтових даних і як українському мілтеку передавати критичні знання союзникам, не розкриваючи чутливих деталей ворогу.
Кінетичне руйнування проти когнітивного зсуву
Більшість європейських безпекових інституцій досі сприймають війну крізь призму кінетики: кількість стволів, дальність ураження, тоннаж боєприпасів. Проте сучасна війна — це, зокрема, війна за те, як події сприймають суспільство, військові й уряди.
Приклад, який чудово ілюструє цю різницю: тотальне знищення Бахмута мало значно менший вплив на формування стратегічного уявлення про майбутнього переможця, ніж регулярні удари українських БПС по логістиці в Криму чи дипстрайки по російській інфраструктурі.
Або інший приклад — нещодавні удари по київських мостах. Вони не зруйнували конструкції фізично, але створили когнітивний ефект: у свідомості містян закарбувалася думка, що лівий берег може бути відрізаний від правого.
Те саме стосується й оцінки дій всередині рф. Ми всі бачимо удари по російських НПЗ чи складах Wildberries і можемо порахувати економічні збитки. Але технічно самі по собі ці руйнування не призведуть до падіння режиму.
Отже, питання в тому, що має статися, аби суспільна думка в росії змінилася так, щоб ризик бути побитим чи потрапити в тюрму став меншим за ризик стикнутися з наслідками війни? І як зробити так, щоб вони усвідомили, що ці ризики починають зменшуватися? Згадайте український Майдан: коли ввели «15 років за носіння каски», це викликало лише іронію та зворотний ефект, бо когнітивне сприйняття ризиків у суспільстві вже змінилося.
Росія веде когнітивну війну системно, намагаючись навʼязати Європі наратив, ніби це тимчасова криза, а не тривалий глобальний виклик. Західний світ став дуже вразливим: від маніпуляцій на виборах через соцмережі та ботів до гібридних інцидентів із дронами над союзницькими територіями, де в європейських інструкціях просто немає алгоритму, що робити, і дрон залишають летіти далі.
Україна нині — єдиний у світі майданчик, де когнітивна війна відпрацьовується на найвищій швидкості та в найбільших масштабах.
Чому лабораторії програють українському фронту
Під час туру — а це 4 дні, 3 країни й понад 50 ключових представників оборонних навчальних закладів, військових структур, бізнесу й інвесторів — найчастіше нас запитували:
«Які інструменти й методи працюють прямо зараз, і на що нам потрібно звертати увагу?»
Іноземні розробники та ШІ-компанії прагнуть отримати українські бойові дані для тренування своїх моделей. ШІ тут — інструмент неодмінний, адже обсяг інформації для аналізу давно перевищує можливості людини та класичних алгоритмів. Але сама по собі сира інформація має обмежену цінність. Будь-яке розроблене в західній лабораторії ШІ-рішення небагато коштує, якщо воно не пройшло практичної перевірки на полі бою.
Справжня цінність полягає в методах, інструментах і їхній валідації. Технічно зібрати «озеро даних», налаштувати аналітику, підключити ШІ та намалювати зручний інтерфейс — задача відносно нескладна.
Але реально цінне лише те, про що військовий із бойовим досвідом скаже: «Це спрацювало».
Як ділитися знаннями й не розкривати чутливе
Коли продукт української мілтек-компанії доводить свою ефективність на фронті, він стає необхідним і для наших союзників. Одразу виникає дилема: як передати метод і водночас переконатися, що він не потрапить до рук ворога? Якщо росіяни дізнаються про наші методи й алгоритми, вони швидко знайдуть протидію або використають їх проти нас.
У G-Next Intelligence ми вирішуємо цю дилему через розподіл архітектури: оборонна експертиза та методологія в системи одна, але кінцеві рішення для українського підрозділу та європейського замовника абсолютно різні.
Ні Європі, ні нашим союзникам не потрібне сліпе копіювання українських рішень.
Те, що працює безпосередньо в окопах під Покровськом, не підходить для стандартних військових навчань у Скандинавії. Союзникам потрібна адаптація нашого досвіду під їхні реалії, доктрини та потреби.
Саме тому сучасна архітектура мілтек-платформ (зокрема, концепція G-Next Platform та архітектурне розмежування доступу G-Next BOX) будується так: платформа містить у собі дефенс-експертизу, але не містить чутливих бойових даних чи кінцевих алгоритмів Сил оборони України. Вона дозволяє розгорнути як бойовий контур для фронту, так і адаптовану систему для партнерів у закритому, захищеному середовищі з суворим аудитом дій.
Швидкість аналітики як елемент Long War Stack
Окрема технологія — чи то закритий месенджер, чи то окрема модель ШІ — більше не дає стратегічної переваги.
Чому інновації в Україні створюють і впроваджують швидше? Не тому, що у нас немає бюрократії — вона однаково повільна і там, і тут. Різниця в тому, що в Україні під час війни бюрократія перестає бути непрохідним барʼєром. Коли є критична потреба, ми здатні залучити нові підходи ще до того, як знайдуться формальні процедури — робимо роботу в розрахунку, що наші результати самі скажуть за себе клієнтам.
Простий приклад з історії нашого проєкту: у перші дні повномасштабної війни ми стикнулися з тим, що тисячі шокованих громадян прагнули передати оперативну інформацію військовим. Стандартних інструментів для обробки такого масиву повідомлень не існувало.
Здатність швидко створити систему для систематизації цього потенціалу цивільної розвідки визначила ефективність дій у перші ж години. Сусідам росії варто готувати такі інструменти заздалегідь й оцінювати масштаби вже зараз.
Руйнування ворожих наративів і «полігон довіри»
Сьогодні проросійські сили в Європі просувають прості та шкідливі наративи: «це не наша війна», «росія все одно переможе», «чому ми маємо за це платити?». Відповіді на ці закиди складніші, і вони включають передачу нашого практичного досвіду.
Коли європейські союзники розуміють реальні наслідки загроз, знають, як на них реагувати, бачать, що Україна стикається з цим щодня і має нетеоретичну можливість вийти переможцем, їм значно простіше ухвалювати рішення про підтримку.
З погляду бізнесу, Північна Європа для українського мілтеку — це цільовий ринок, платоспроможні клієнти та потужна інвесторська екосистема. Для G-Next Intelligence, наприклад, перші pre-seed інвестиції прийшли саме від данського фонду Final Frontier.
Сьогодні ця співпраця трансформувалася у спільну роботу з данським оборонним сектором, де інвестор бере участь у панельних дискусіях в Українському домі в Копенгагені та виступає не просто джерелом капіталу, а й партнером, який організовує зустрічі та допомагає краще зрозуміти ринок.
Україна може і повинна стати для Європи «полігоном довіри», але наша співпраця має базуватися на трьох чітких принципах.
Передаючи свій когнітивний і технологічний досвід, ми допомагаємо союзникам усвідомити реальний масштаб загроз і переконуємо їх, що підтримка України — це єдиний спосіб убезпечити саму Європу.
