Влодзімеж Висоцький

Фотографи ХІХ століття залишили нам у спадок свої імена на високохудожніх фотознімках, які не "постаріли" і через сто літ. Фото наклеювали на цупкий картон або паспарту, на лицевому і зворотньому боці яких знаходились написи французькою, польською або німецькою мовами, які містили вихідні дані - назву фотосалона, ім'я власника, адресу. По кількості зображених медалей можна визначити, скільки разів той чи інший фотограф завойовував медалі (і які саме) на виставках. Такі паспарту були чудовою рекламою, мистецтво якої, на жаль, нині втрачене. У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються фотознімки висококласних майстрів фотографії ХІХ століття. Це Таборовський з Дубно, Корицький з Житомира, Опітц з Кременця, Оцуп з Петербурга, Досік і Шиффер з Луцька, Епштейн з Ковеля, Висоцький з Києва. Два останні фотографи відомі ще й тим, що один у Ковелі, інший у Києві фотографували членів родини Косачів. А ще - Висоцький був поетом. Влодзімєж Висоцький народився 1846 року в селі Романів Луцького повіту (нині село Романів Рожищенського району). Освіту здобув у Києві, де жив і працював все своє життя. Був віце-президентом Київського технічного товариства, майстром фотографії; як фотограф-художник мав свій салон. Відомі його роботи: Леся Українка у народному вбранні (1884 р.), Іван Франко з дружиною (1886 р.); фотографував В.Висоцький Петра Антоновича Косача, батька Лесі Українки, інших членів родини Косачів. Його фотосалон був і своєрідним салоном літературним, бо відомий Висоцький і як польський поет, представник "української школи в польській поезії". Він добре знав творчість Тараса Шевченка, був особисто знайомий з Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Іваном Франком, його цінувала Еліза Ожешко. Підтвердження цих зв'язків знаходимо у листуванні Івана Франка: в листі до Елізи Ожешко (Львів, 13 квітня 1886 р.) він пише: "Щиро дякую вам за присилку поеми В.Висоцького; деякі його вірши я знаю і ціню. Будучи у Києві, напевно зайду до нього". В листі йдеться про поему "Ляшка", видану у Києві 1883 року. Фото Івана Франка з дружиною зроблене 1886 року, отже, Іван Якович виконав обіцянку, чи скоріше власне побажання і зустрівся з Висоцьким того року у Києві. Фотографування колись було своєрідним ритуалом, подією: фотографувались не так часто як тепер, переважно - з приводу якихось важливих дат, змін у житті. 1884 року у львівській "Зорі" було вперше надруковано вірш "Конвалія" за підписом "Леся Українка". Ймовірно, то й було приводом для фотографування: мама, Олена Пчілка, привела тринадцятилітню Лесю до земляка, фотографа і поета, який і увічнив юну поетесу в українському вбранні (Українка!). Перший же поетичний твір київського фотографа В.Висоцького "Всі за одного" був надрукований 1882 року. У статті "Сучасні польські поети" Іван Франко дав розгорнуту характеристику першому та наступним творам співця української природи та історії: "...В 1882 р. вийшов перший поетичний твір молодого київського фотографа Володимира Висоцького, в котрім видно було невеликий, але свіжий і енергійний талант. Молодий поет розпочав сатирою "Всі за одного", в котрій висміяв безхарактерність та марнотратство польської шляхти. Висоцький інтересний уже хоч би з того погляду, що в цілій своїй поетичній діяльності (він умер 1894 р.) обмежився на епіку. На його лірі були тільки дві струни - сатира, що переходила іноді в карикатуру і робилася несмачною (напр., поема про Бісмарка, котрого змальовано як бісового сина), і чутливо-патріотична нота, що найповніше відзначається в поетмі "Ляшка" (1894 р. вийшло третє видання). Хоч і як подобалася українсько-польській публіці ся поема, та, на мою думку, її поетична вартість дуже невелика... Найкращим твором Висоцького я вважаю поему "Оксана"... Висоцький ані артист не великий, ані майстер поетичної форми; його вірші дуже часто дерев'яні, балакучі, мляві, його поетична техніка дуже примітивна, смак невироблений, навіть мова не зовсім чиста. А проте чути в його поезії якийсь подих свіжості і сили, якусь мужню енергію, і в тім головна її принада". Ще раз згадав Іван Франко Влодзімєжа Висоцького у своїй праці "Нові причинки до історії польської суспільності на Україні в ХІХ ст." "як польського патріота, що пише по- українськи або в польських писаннях силкується дати синтезу польськості й українофільства". В історичній поемі "Оксана" В.Висоцький відтворив події на Правобережній Україні під час польського повстання 1863-64 років, а в "Ляшці" - спільну боротьбу українців і поляків проти Кримського ханства. Крім згаданих уже творів, 1884 року вийшла збірка Висоцького "Нові діди", 1890 - "Ліс", 1894 - "Сатири і байки" та "Лелеки". Не обминула імені Влодзімєжа Висоцького і Леся Українка, даючи характеристику "української школи" в польській літературі у статті "Заметки о новейшей польской литературе": "Украинская народная словесность и трагическая история заняли воображение молодых поетов-романтиков, к тому же демократическое настроение должно было увлекать сердца молодых "хлопоманов" из "панской" Польщи в "хлопскую" Украину, что, впрочем, не мешало молодым польским "украинцам" считать себя, так же как и всю Украину, неотделимым от "общего отечества" - Польщи. Украинская школа была довольно осторожна в выборе сюжетов: она разрабатывала балладные, фантастические мотивы народной украинской поэзии…, если же иногда приходилось касаться исторических воспоминаний, то молодые поляки-украинцы уходили во тьму времен общеславянских, или ограничивались временем первых татарских набегов, раннего периода казачества или редкими моментами польсько-украинской солидарности и таким образом избегали всяких "раздражающих моментов". Правда, от этого произведения украинской школы… выходили довольно искусственными и слишком идиллическими, но это был единственный способ угодить "и родине, и отечеству". Такое литературное направление, которое подчас даже польская критика называла "танцем между яйцами", не могло иметь будущности, и, действительно, "украинская школа" так же скоро отцвела, как и расцвела. Последние отголоски ее прозвучали в поэмах умершего лет пятнадцать назад киевского поэта Владимира Высоцкого" (Леся Українка помилилася: В.Висоцький помер 1894 р., отже, не 15, а 6 років від часу виходу статті - Н.П.). На жаль, у фондах Волинського краєзнавчого музею немає творів Влодзімєжа Висоцького (поетичних), ні його власного фото. Але кілька фотокарток, виготовлених в салоні В.Висоцького у Києві в останні десятиріччя ХІХ століття, зберігаються у фондах Волинського краєзнавчого, Ковельського історичного та Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки. Наталія Пушкар