Юзеф Ігнаци Крашевський

Польський письменник Юзеф Ігнаци Крашевський (1812-1887) занесений до Книги рекордів Гіннеса як найплодовитіший автор (створив 232 романи у 455 томах). На Волині прожив більше двадцяти років, досліджуючи історію краю, описуючи його природу та людей у книгах, перекладених ще за життя письменника на багато мов світу. Враження Крашевського про Луцьк залишилися у живописній та писемній формах. До наших часів дійшли живописні полотна Юзефа Ігнаци, на яких зображений Луцький замок. На одному з них - в'їзна брама, прикрашена фігурними зубцями дещо іншого профілю, ніж вона має тепер. Друга картина (площею близько двох метрів) подає панораму Луцького замку і Старого міста. Свої враження від міста Крашевський описує так: "Старий Луцьк історичний переді мною, але який бідний, нужденний! Мізерні будиночки дерев'яні, закоптілі корчми єврейські, хатки похилені, нові будівлі без віри в майбутнє, начебто тільки на один день винесені на скору руку; серед них задимлені стовпи спалених селянських обійсть; вулиця дошками дерев'яними вимощена замість бруку - ось що насамперед побачили, а потім небагато чого іншого. Луцьк має своє прислів'я, яке в ньому народилося і зображає його занепад: "А в тому Луцьку - все не по-людськи, кругом - вода, а посередині - біда"... Народився Крашевський 28 липня 1812 року у Варшаві, у польській шляхетській родині. Навчався у Свіслочі, вступив до Віленського університету. 1830 року студент Крашевський був заарештований російською владою за участь у польській таємній організації. Вперше на Волинь письменник приїзджає у березні 1834 року - до приятеля Юзефа Стаховського в село Осове, звідти прибуває у Городець до Антонія Урбановського - власника чи не найбільшої на той час бібліотеки. У Городці познайомився з Софією Вороничевною - майбутньою дружиною. У 1837 році Крашевський орендує село Омельно (нині Ківерцівського району Волинської області). У листі до батька письменник пише, що село це перебуває у "плачевному стані", але він планує підняти його "найпевнішими спекуляціями": цукровим буряком і горілкою. Видана у 1970 році "Історія міст і сіл Української РСР" згадує посаджений Крашевським в Омельно парк, що і "тепер є найкрасивішим куточком села", але на сьогоднішній день цей парк перебуває на межі знищення. І це не дивлячись на те, що історія цього села містить ще один факт культурного співжиття націй: наприкінці ХІХ ст. тут відбулися заручини всесвітньовідомого російського композитора Ігоря Стравінського. Лише у наші дні долею цього парку затурбувалися науковці і громадськість. Зокрема, учні Ківерцівської гімназії, що планують його відновити, адже ця пам'ятка внесена до реєстру пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення. У 1840 році Крашевський купує на гроші дружини село Городок поблизу Луцька (тепер у Луцькому районі). Життя в Городку - найкращі роки волинського періоду у біографії письменника. Тут Крашевський здійснює археологічні розкопки, в громадських справах переводить селян на грошовий податок, починає писати, використовуючи місцевий матеріал, роман "Хата за селом". Його героїня - Циганка - пізніше була відтворена і у творі визначного українського письменника та драматурга Михайла Старицького (сюжет Крашевського- Старицького був покладений в основу відомого кінофільму режисера-постановника Григорія Кохана "Циганка Аза"). Навіть у наші дні у Городку пам'ятають про перебування Крашевського у селі, проживає там також і правнучка Циганки Ази - вчителька місцевої школи Г.Філонюк. У волинський період з'являються у письменника нові друзі - Антон Перетяткович з Усичів та Вінцентій Корвін-Піотровський з Ківерець. Перетяткович був адвокатом, допомагав батькові Крашевського у майнових справах, син його Мар'ян перебував під опікою Юзефа Ігнаци, разом із сином останнього Яном жив і навчався у Житомирі. Онук Антона Перетятковича став відомим архітектором, автором проектів багатьох споруд у Москві, Петербурзі, Ростові-на-Дону. У 1848 році Ю.І.Крашевський купує село Губин (нині Локачинського району Волинської області). У 1849 році в листі до брата Луція письменник пише: "В маєтку в Губині маю 1000 моргів лісу, а в ньому сарни, кабани, тетереви, зайці, а по полях - куропатки..., якби лише час і дозвіл на полювання мати, можна в тому собі догодити...". Традиційну господарську діяльність населення Волині важко уявити без мисливства. Адже навіть у середині ХІХ ст., за свідченням польського письменника Ю.І.Крашевського, волинські ліси, "що починаються за Ківерцями, тягнуться безперервно аж до Пінська". У творчості Ю.І.Крашевського, який більше 20 років проживав на Волині, знайшлося місце і для мисливської тематики. Крашевський з с.Омельно запрошує до себе батька "на куропаток, сарн". Як запальний історик, археолог і дослідник старовини збирав Крашевський різні речі, маючи у себе в маєтку своєрідний приватний музей-колекцію. В ній були і кістки мамонта, які знайшов письменник, перебудовуючи свій будинок у Городку. "Маю вже тих великих передпотопних кісток значну кількість, - звітується він у листі до батька 1844 р., - Є зламаний бивень на локоть..., а сьогодні добули величезну щелепу. Де копнеш землю, то або мамонт, або людина... Копали склеп на 2,5 локтя, добули мамонта, а трохи далі лежав якийсь небіжчик". Окремий розділ своєї книги "Спогади про Волинь, Полісся і Литву", створеній на враженнях від мандрівки, присвячує Крашевський волинським лісам, зокрема і полюванню. Письменник знайомить читача з особливостями полювання на Волині у першій половині ХІХ ст., відзначаючи полювання із загонщиками, облавою, взимку на сарн - на санках, з силками і яструбами на птахів тощо. Перелічує звірів місцевих лісів того часу, називаючи лосів, ведмедів, бобрів, рисей, сарн, лисиць, яструбів. Вводить Крашевський у розповідь також низку мисливських анекдотів. Згадану книгу Ю.І. Крашевського, що має красномовну назву "Спогади про Волинь, Полісся та Литву" слід відмітити окремо. Вона зберегла до цього часу цінну інформацію про природу, історію та звичаї місцевого населення. Книга була написана письменником у 1837 році, коли йому було 25 років, а побачила світ у 1840 р. у Вільно. Незважаючи на молоді літа письменника, а може й навпаки, завдяки його молодому розуму, допитливості, спостережливості, постав цей чудовий пам'ятник української культури. Книга написана в дусі романтичних "мандрівок", прийнятих у XVIII ст., з традиційною канвою сюжету та моралізаторськими відступами про занепад добрих старих звичаїв і падіння моралі, зокрема хлібосольства, яким колись так уславились наші предки, рефлексіями на тему минулого і прийдешнього. Під час своїх мандрівок, а їх було кілька за 4-5 років, Крашевський пильно придивлявся до свого рідного краю, користувався путівниками своїх попередників, сидів у бібліотеках князів та магнатів, вивчав стародавні акти, робив виписки з гербівника та хронік, невтомно копіював архівні документи. Через війни та пожежі за 200 років багато документів зникло, тому його книга залишається цінним джерелом з історії та культури Волині і Полісся, тим більше, закритого після Чорнобиля. Варто додати, що продовженням її стали "Образки з життя та подорожі", а також "Волинські вечори", видані у 1858 році у Львові. Все це також втілилось і у його історичних романах. Крашевський писав: "Що ж то за вищість людини над оточуючими її звірами - вона має минуле! Якби тільки це одно мав чоловік, уже було б за що дякувати Творцеві, а проте як же мало це цінується!" Етнографія, фольклор, історія вабили письменника. Зацікавлення історією вело за собою вивчення народної культури, встановлення ретроспективи пам'яті. Невипадково у своїй книзі автор відмічає, що побут в цих краях дуже сталий, консервативний, отже побачене можна живцем спроектувати у ХVІІ ст. і ще далі, аж у язичницькі часи. На враженнях від побаченого і зібраного ним матеріалу створена і книга "Мистецтво давніх слов'ян", що зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. Юзеф Ігнаци Крашевський подорожував не лише з пером у руці, але й з блокнотом художника. Його книга була дбайливо прикрашена рисунками автора і художніми заголовними літерами. Ці рисунки читачі побачили не в першому виданні книги, а тільки у другому, паризькому, 1860 року. Молодий письменник їхав кіньми, поштовим возом і плив човном по водах Полісся. За 4-5 років він переміряв величезні території в різних напрямках, від батьківського села Довге в Пружанському повіті, аж під Житомир. За традицією, започаткованою Доленгою Ходаківським, Крашевський бажав зафіксувати стародавні народні звичаї, місцеві легенди та перекази, він описує народний одяг волинян і поліщуків, хатнє начиння і знаряддя праці, внутрішнє убранство хат і довкілля. Найважливіше в усіх описах, це те, що Крашевський описує сучасну йому реальність. Тому його книга згодом використовувалась багатьма наступниками. Так, наприклад, "Словник географічний Королівства Польського та інших слов'янських країн" цитує "Спогади" Крашевського часом як єдине джерело. Письменник згодом присвятив багато сил, часу і власних грошей для охорони та збереження пам'яток старовини. Так, він навіть викупив у приватну власність костел боніфратріїв у Луцьку з єдиною метою - не допустити його знищення, та, на жаль, марно. Знаменні його слова до читачів: "На жаль, ми завжди шукаємо образів десь далеко за собою, перед собою і - ніколи коло себе. Є якийсь чар в чужій стороні, а своє таке вже переслухане, побачене, просте, що зрештою ми втрачаємо для нього те почуття подиву, захоплення, яке ми йому винні, і навіть познайомитись з ним ближче лінуємось тільки тому, що машинально і матеріально знаємо його аж до нудьги. Тому-то новоприбулий чужоземець побачить в нас більше і краще опише. Цю буденну шкаралупу оточуючих нас речей може легко розбити лише маленьке зусилля до спостереження. Нам треба тільки захотіти звернути увагу на свій рідний край і ми знайдемо в ньому тисячі принад, тисячі пам'ятників, тисячі гідних подиву речей!" Чудові слова, глибоко актуальні і зараз. Перед мандрівкою Крашевський прочитав путівник Едварда Ранчинського, який побував на Волині, їдучи до Туреччини. У своєму "Щоденнику подорожі до Турції, відбутій в році 1814" той відмітив сумний стан волинських містечок, де він побачив тільки нужденні мазанки, заселені євреями. Далася взнаки відрубність мови та культури великополянина. Ранчинський пише: "Важко полякові зрозуміти мову руську, якою народ розмовляє в цім краї. Безперечно наші предки допустили велику політичну помилку, коли не старалися скасувати цієї мови, так сильно подібної до російської". Крашевський побував пізніше в тих же місцях і описав їх зовсім інакше - як людина "східних кресів", толерантна до чужої мови, звичаїв, культури. Адже там, на польськім пограниччі за століття виробилась своя культура співіснування різних народів. З глибокою пошаною митець ставився до українського народу (русинів), він глибоко розумів причини і наслідки глибоких потрясінь, які переживала Волинь у ХVІ і ХVІІ ст., коли соціальні або релігійні конфлікти перетворювались на криваву різню (свіжий приклад якої - це волинська трагедія часів ІІ світової війни). Крашевський вважав, що тільки взаємоповага, толерантність, повага до чужих переконань, мови та культури - це єдина можливість жити на цих теренах. Улюбленим героєм Крашевського був великий князь литовський Вітовт (Крашевський використовує польську форму написання імені - "Вітольд"). Його образ непохитного, а часом підступного, всезнаючого володаря він вивів у своєму романі "Мати королів". Дійсно Вітовт, син Кейстута, був знаменитим лицарем свого часу, що бився, не шкодуючи сили, з татарами і тевтонцями. Він був одночасно і розумним, проникливим політиком, що бажав добра своїй Литві (Велике князівство Литовське охоплювало значно більшу територію, ніж сучасна Литва). "Чоловік, що силою своєї волі утримався на хисткому і з усіх сторін підкопуваному троні, який кілька десятків літ не дав себе зломити ні випадкам, ні людям, ні зраді, ні розпачу, який зумів прославити своє ім'я і серед римських цезарів, і в татарських ордах; чия держава у найбурхливіші часи простягалась від Білого до Чорного моря - такий чоловік не міг бути звичайною людиною". "Битва Вітольда з Тімур-Кутлуком над Ворсклою це одна з найпоетичніших картин його життя; читаючи літописців здається, що вони скоріше вигадують, а не описують. Коли Вітольд став над Ворсклою і уздрів стан Тімур-Кутлука, Тімур відправив посла до нього, який запитав: "Княже, чому хочеш війни? Хіба ми пустошили коли-небуть твої краї? Гордою була відповідь литвина. "Бог настановив мене на владику народів! Будь моїм сином і данником, або будеш бранцем!" У розділі "Луцьк. Історія цього міста" письменник описує Вітольдове гніздо, його замок, добре збережений мур і кілька башт. Він пише: "Я бачив багато руїн замків, але жоден з них не здався мені таким величним, таким гарним, таким красномовним, як цей - а може то ім'я Вітольда додає йому чару?" І далі: "Волинські замки збереглися найкраще, бо вони найдовше були потрібні. Острозький, Дубненський, Чарторийський, Луцький, Олицький, замок в Конюхах, і т.і. і своєю кількістю, і збереженням свідчать про те, як довго цей край опирався нападам і які перетерпів довгі війни. Луцький і Олицький замки можуть дати найкраще уявлення, що таке давній оборонний замок." Повна відданість Юзефа Ігнаци Крашевського літературній та громадській справі призвела до того, що він знехтував життям поміщика-землевласника. Власне, залишивши Волинь, Юзеф Ігнаци не помер у злиднях, з часом прийшли і слава, і гроші. А про Волинський край зберіг найтепліші спомини, втіливши їх у художніх творах, історичних дослідженнях, картинах. У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються прижиттєві видання творів Крашевського, графічна робота "Вільно. Остра брама" з підписом автора, фото Юзефа Ігнаци, зроблене у 1860-х роках, настінні пам'ятні медалі, виготовлені до 50-річчя його літературної діяльності. Заслуговує також на увагу листування Крашевського тих часів. Варто зазначити, що більшість його листів з Волині - це неоцінене джерело з історії краю. Спадщина видатного польського письменника Ю.І.Крашевського варта для подальшого опрацювання, перекладу, публікації. Олексій Златогорський