| Григорій Олександрович Мачтет |
Григорій Олександрович Мачтет, письменник, публіцист, народився 3 (15) вересня 1852 року у місті Луцьку. Його батько, дворянин Волинської губернії, був суддею.
Григорій рано лишився сиротою і тому не зміг отримати систематичної освіти. Його незалежний, "революційний" характер проявився рано: 1865 року його виключили з Немирівської гімназії за неблагонадійність, 1868 - з Кам'янець-Подільської за співчуття польському повстанню. Проте він добився права тримати іспит на звання повітового вчителя і з 1870 року викладає історію і географію в Могилівському, пізніше в Кам'янець-Подільському повітових училищах. В цей період він захопився новими ідеями: члени гуртка "американців", адептом яких був Володимир Дебогорій-Мокрієвич, заперечували приватну власність, вважали чесним засобом заробітку лише фізичну працю і мріяли охопити комунами мало не увесь світ. Розпочати вони вирішили з Північної Америки, яку вважали найвільнішою країною. 1972 року Мачтета звільняють зі служби - і знову за політичну неблагонадійність. Він виїздить за кордон - спочатку до Цюріха, а в кінці року в товаристві ще двох "американців" - Речицького і Романовського - за океан, у Новий Світ, щоб там здійснити задумане. Дійсність виявилась відмінною від юначих мрій: їм довелося важко працювати, поденною роботою на фермах добувати засоби для існування. Пізніше в повісті "Блудний син" та оповіданні "Два світи", які є певною мірою автобіографічними (як, до речі, багато творів Мачтета), він розповідає про своїх героїв, які, не знаючи мови і умов життя в чужій країні, озброєні лише "масою рожевих теоретичних викладок", терпіли жорстоку нужду, виконуючи щонайважчу роботу, а результатом було прощання зі своєю надією: комуни в Америці не пройшли. В жовтні 1973 року Мачтет повернувся у Росію і з того часу знаходився під постійним негласним поліцейським наглядом. В грудні того ж року він отримав місце помічника управителя маєтку генерал-майора Гейнса і виїхав на місце служби, в містечко Верби Дубнівського повіту (тепер смт Верба Дубенського району Рівненської області). 1874 року Мачтет повернувся до Петербурга, ненадовго виїздив за кордон; в січні 1975 знову приїхав до Петербурга. Того ж року один з його перших творів (а писати почав ще в Америці) під назвою "Путевые картинки. Германия" з'явився друком в "Отечественных записках", чи не найбільшому демократичному журналі, і відразу звернув на себе увагу Некрасова. Пізніше своє знайомство з великим російським поетом Мачтет описав у своєму оповіданні "Перший гонорар". В серпні 1876 року Мачтет був заарештований за участь у підготовці втечі з камери попереднього ув'язнення двох політв'язнів, революціонерів-народників С.Ф.Ковалика і П.І.Войнаральського. Більше року просидів у Петропавловській фортеці, а 1877 року був висланий під нагляд поліції в м. Шенкурськ Архангельської губернії. Через рік спробував утекти, але був затриманий наступного ж дня після спроби. Не забарилась і кара: його мали вислати до Якутії, звідки він не мав надії повернутися. Завдяки клопотанню друзів його доля була "пом'якшена": 1879 року Мачтета вислано в місто Тюкалинськ Тобольської губернії, а 1880 переведено в Ішим. Тут письменник зустрів своє перше велике кохання. Олена Петрівна Медведєва, дочка титулярного радника, москвичка, колишня цюріхська студентка, відбувала в Ішимі заслання за участь у "протизаконному товаристві" (процес 50-ти). В липні 1880 вони побралися, але щастя було недовгим. Олена Петрівна хворіла і, щоб підтримати сім'ю, Григорій Олександрович брався за будь-яку роботу: був підвальним при складі місцевого купця, давав уроки, служив в Ішимському окружному в селянських справах присутствії. На засланні він багато писав, був співробітником місцевої преси, посилав свої твори в Петербург. Роки заслання дали багатий матеріал для його сибірських оповідань, які друкувалися в газеті "Неделя", в журналах "Наблюдатель", "Отечественные записки". Твори 1880-85 рр. - найкраще з усього, ним створеного ("Хроника одного дня в местах не столь отдаленных", "Мирское дело", "Мы победили", "Сон одного заседателя", "Вторая правда"). Олені Петрівні через хворобу (туберкульоз) було дозволено покинути Ішим і жити на Кавказі. В грудні 1885 року вона виїхала в Кутаїс, але в дорозі захворіла і в травні наступного року померла у Москві. Григорій Олександрович був звільнений з заслання в серпні 1885, з вересня 1886 жив під негласним наглядом у Москві, з березня 1887 - в Одесі, у 1896 - в Зарайську, в 1897-1900 жив у Житомирі, де служив в акцизному управлінні, у Києві і Петербурзі. Під час перебування на Україні Мачтет познайомився і заприятелював з літературним осередком родини Косачів - Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Обачним. В листі до брата Михайла у вересні 1889 року з Колодяжного Леся згадує Мачтета, як давнього знайомого, пишучи про те, що "Тарасівська вулиця", тобто київські студенти, які переважно селилися поблизу Київського університету в приватних будинках на Тарасівській вулиці, до Короленка, який ніби-то мав приїхати до Києва, буде прихильнішою, ніж до Мачтета. В іншому листі вона пропонує до перекладу серед інших авторів і Мачтета, зокрема його твори "Он і она", "И один в поле воин". Особистій зустрічі Лесі Українки і Григорія Олександровича завдячує своєю появою чудова імпровізація "Когда цветет никотиана..." - поетична відповідь Лесі Українки на запитання, чи може вона, Леся, писати російською мовою. "Наприкінці 90-х років [ХІХ ст. - Н.П.] до Києва почав наїздити наш незабутній друг Григорій Олександрович Мачтет, він цікавився і українськими справами, і українською літературою, познайомився з Лесею, дуже вподобав і її, і її талант. Раз для спроби попросив він Лесю написати йому вірш по-російськи, і Леся заради жарту подала йому російський вірш. Мачтет був в захваті від нього", - свідчить Л.М.Старицька-Черняхівська у своїх спогадах. Він і сам писав вірші, але майже не друкував їх, бо надзвичайно прискіпливо ставився до своїх поетичних спроб. Перші свої поезії ("Пловец", "Там и здесь") опублікував вперше 1890 року в "Газете Гатцука". Але одному з його віршів, написаному ще 1876 року після похорону революціонера-народника П.Ф.Чернишова, судилося довге життя. "Последнее прости" анонімно опублікував за кордоном журнал "Вперед"; твір довго приписувався П.Л.Лаврову. Широко відомим він був під іншою назвою - початковим рядком: "Замучен тяжелой неволей..." В кінці 1890-х років Мачтет часто виступав з фельєтонами в Житомирській газеті "Волинь". Він все ще був під негласним наглядом поліції, йому заборонено жити в Петербурзі. В другому шлюбі мав двоє дітей - доньку Тетяну і сина Тараса. Сім'я жила в нужді, служба висотувала всі сили, вимагала великого нервового напруження, майже не залишаючи часу для творчості. 1900 року йому, нарешті, вдалося добитися дозволу на переїзд до Петербурга, там він сподівався реалізувати всі свої творчі задуми і плани. Але 14 (26) серпня 1901 року, перебуваючи в Ялті на відпочинку, Григорій Олександрович раптово помер. Публіцист і літературний критик М.К.Михайловський написав у некролозі, що життя Мачтета з гімназійної лави і майже до найостаннішого часу було цілою низкою пригод, але ніякі незгоди не відлучили його від ідеалів молодості. Наталія Пушкар |
Григорій Олександрович Мачтет, письменник, публіцист, народився 3 (15) вересня 1852 року у місті Луцьку. Його батько, дворянин Волинської губернії, був суддею.