Сьогодні я подав клопотання на ім’я луцького міського голови Антона Кривицького про припинення повноважень члена виконкому міської ради. Мотивами цього рішення та вчинку хочу поділитися з громадськістю, бо переконаний, що його причини мають не особистий, а суспільний характер. Після парламентських виборів 2002-го року, високих результатів голосування у Луцькому виборчому окрузі за Блок “Наша Україна” та його висуванця Володимира Бондара, мене було затверджено у складі виконкому Луцької міської ради разом з іншим представником “Нашої України”, депутатом обласної ради Володимиром Карпуком. Протягом трьох років ми брали участь у роботі виконавчого комітету, намагаючись внести свою частку ідей, пропозицій, а почасти критичних оцінок щодо обговорюваних рішень. Одним із ключових аспектів роботи у виконкомі була взаємодія з фракцією “Наша Україна” у складі міської ради. Разом з депутатами-членами фракції ми обговорювали проекти документів, опрацьовували власні ініціативи. Така синхронна діяльність на різних рівнях місцевого врядування давала можливість вносити хоча б незначні корективи до рішень підтримуваних провладною більшістю. На часі ситуація кардинально змінилась. Політичні ідеї, котрі ще пів-року тому були ознакою опозиційності, боротьби з режимом, приводом для утисків та переслідувань з боку влади – сьогодні раптом стали загальноприйнятними, актуальними і, навіть, модними. Змінила свій формат також і фракція “Наша Україна”, частина її членів утворила нову фракцію “Луцьк Європейський”, інша частина працює в оновленому та розширеному складі “Нашої України”. До фракції сьогодні прийшли депутати, завдяки яким дуже часто і не приймалися рішення пропоновані “Нашою Україною”, депутати, які зневажливо сторонилися “нашоукраїнців”, щоб, не доведи Господь, їх не побачив поряд з опозиціонерами міський голова чи хтось інший з керівного складу виконкому. Сьогодні ці люди – в перших рядах “помаранчевих”, хто з кон’юктурних міркувань, хто за наполегливою “порадою” чільних представників нової влади, сьогодні вони – “нашоукраїнці”. Нещодавно з’явилась інформація, що представники оновленої фракції ініціюють моє відкликання зі складу виконавчого комітету, бо я, бачите, недостатньо “помаранчевий”, не представлятиму належним чином їхні інтереси у виконкомі. Гаразд, друзі, хочу спростити вам завдання. Я йду сам. Видно недостатньо було з перших днів утворення Блоку “Наша Україна” працювати на його перемогу в регіоні, очолювати окружний штаб “Нашої України” на парламентських виборах, луцький міський виборчий штаб кандидата Ющенка, бути автором сотень технологічних ідей, організатором акцій, спічрайтером, соціологом, аналітиком та PR-менеджером в одній особі. Просто мій шарф виявився не достатньо помаранчевим, а на часі розподілу “трофеїв” перемоги я був недостатньо наполегливим у випрошуванні статусів та посад. Глибоко переконаний, що час розставить все і всіх на свої місця. Мудра луцька громада обере незабаром своїх нових представників до міської ради, зміниться склад виконкому. Не маю сумніву, що можливість попрацювати для лучан і нашого славного міста у мене ще буде, як і в моїх колег, що не змінюють своїх поглядів у залежності від політичної погоди, бо головне – не те, який прапор ти тримаєш, чи, якого кольору в тебе шкарпетки. Душа і сумління – не перефарбовуються.

З повагою, Олександр Мартинюк