Ось і завершився термін відведений Президентом України Л.Кучмою для всенародного обговорення проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Конституції України". я, як народний депутат України, вважаю доцільним підбити своєрідні підсумки цього обговорення і висловити свою позицію стосовно окремих положень запропонованого законопроекту.
Усі розвинуті демократичні країни світу періодично проводять реформу, оновлення власних політичних систем. Адже життя не стоїть на місці. Змінюються люди, змінюються умови, змінюються потреби.
Об'єктивно, потрібні зміни і в Україні. Адже попри "оптимістичні" заяви окремих представників виконавчої влади, рівень життя населення, його соціальна й правова захищеність, перебуває зараз на низькому рівні. Звісно багато проблем виникає через неякісне функціонування держапарату. Проте погляньмо правді в очі - можливо ці недоліки спричинені недотриманням існуючих законів...
я повністю погоджуюсь з позицією фракції "Наша Україна", членом якої я є, що нам не варто змінювати Конституцію, а в першу чергу, потрібно беззастережно дотримуватись її. Вважаю, що ті зміни і положення, котрих очікує суспільство і котрі підтримує наша політична сила можна втілити в життя прийнявши ряд законів, зокрема: Закон про Кабінет Міністрів України; Закон про Президента України; Закон про вибори Президента України; Закон про державне фінансування політичних партій; Закон про центральні органи виконавчої влади; Закон про суспільне радіо та телебачення; Закони про вибори народних депутатів та про муніципальні вибори; Закон про прокуратуру; Закон про референдуми.
Вважаю, що Конституція, це "священний" документ і якщо кожен наступний президент буде робити спроби змінити цей документ "під себе", то ми ніколи не отримаємо збалансованої і відповідальної влади.
я переконаний, що політичні сили, котрі здобули на парламентських виборах третє та шосте місця і Президент Кучма, котрому довіряє лише 6 відсотків населення держави не мають морального права змінювати Конституцію, прикриваючись гаслами про перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.
Складається враження, що чиновники на місцях не читають загальнонаціональних видань, як то "Голос України" чи "Дзеркало Тижня", на шпальтах котрих відомі експерти-правники і політологи запевняють, що політична реформа запропонована в редакції Президента не має майбутнього, веде лише до посилення влади Президента і не має нічого спільного з парламентсько-президентською республікою. Одночасно ці ж чиновники всіх рівнів, від села і до обласного центру звітуються про активне залучення громадськості до процесу обговорення політичної реформи. Так за словами заступника голови Волинської облдержадміністрації Степана Родича в одному з останніх номерів цієї газети називалась цифра в 200 тисяч громадян області, що взяли участь в обговоренні ініціатив Президента, що складає близько 20 відсотків населення регіону. Переконаний, що ці цифри значно перебільшені, оскільки сам бачив протоколи зборів трудових колективів бюджетних установ, де такі зібрання відбувались лише на папері. З цього приводу в мене є одне риторичне запитання. Чому місцева виконавча влада замість того, щоб вирішувати нагальні соціальні проблеми населення, займається організацією всенародного обговорення? А відповідь проста - влада боїться, щоб народ об'єктивно висловить власну думку з приводу діяльності тої ж влади, влада боїться демократичного волевиявлення і будь якою ціною старається контролювати процес обговорення. Мета влади - не допустити демократичної зміни влади в 2004 році.
Наступне запитання скільки коштувало українським платникам податків таке недешеве задоволення, як всенародне обговорення? Відповідь на це запитання, скоріше за все ми отримаємо лише при новому президентові.
я, як і інші мої колеги депутати і політики, вважаю, що винесення на всенародне обговорення запропонованого Президентом законопроекту, з приводу якого відсутня узгоджена позиція експертів, юристів і політиків веде лише до нав'язування Президентом власної думки народу. Це рух в сторону диктатури, а не демократії. Такі речі не повинні відбуватись в демократичному суспільстві. я абсолютно згідний, що народ, як найвищий носій влади, повинен приймати рішення стосовно майбутнього власної держави, але одночасно з тим вважаю, що на всенародне обговорення повинен виноситись узгоджений з усіма політичними силами законопроект, котрий має якнайменше спірних позицій, що не притаманно обговорюваному документу.
якщо зупинитись на положеннях запропонованого Президентом України законопроекту, то я згідний, що зміни і вдосконалення політичної системи України потрібні. Але давайте поглянемо - які саме.
Абсолютно згідний, що Президент повинен залишатись гарантом конституційних прав і свобод громадян, незалежності та територіальної цілісності держави, Верховним Головнокомандувачем та представником держави на міжнародній арені, але положення про призначення Президентом силових міністрів, голови Служби Безпеки України, голів обласних державних адміністрацій на мою думку суперечать логіці парламентсько-президентської республіки. На наше глибоке переконання призначення силових міністрів і глав державних адміністрацій залишає за Президентом право здійснювати управління державою на власний розсуд, без будь-якого погодження з правлячою парламентською більшістю, що буде постійно породжувати ще глибший конфлікт між гілками влади.
Президент вже вдруге, якщо згадати так званий Всеукраїнський референдуму 2000 року за народною ініціативою, пропонує змінити структуру парламенту. А саме - розподілити вищий законодавчий орган на дві палати. Згідно його пропозицій, одна - формується від партій і блоків, що перемогли на виборах за пропорційною системою. Друга - на основі рівного представництва всіх регіонів - областей та міст центрального підпорядкування. Завданням палати регіонів буде забезпечення надійного представництва територій України.
Даним положенням Президент прагне одночасно задовольнити бажання опозиційних сил обирати парламент, а вірніше нижню його палату, за пропорційною системою, і залишити механізм впливу на останню, створивши верхню, абсолютно контрольовану президентом палату, котра невідомо як формуватиметься. Президент постійно апелює до населення, про те що потрібно зменшити кількість депутатів. Створивши другу палату кількість депутатів справді скоротиться, але значно збільшиться бюрократичний апарат на обслуговування двох палат. Економічна доцільність тут абсолютно відсутня.
Спробуємо детальніше зупинитися на принципі двопалатності парламенту і виборчих системах які пропонується застосовувати для його обрання.
я відстоюю думку, що двопалатний парламент не відповідає вимогам часу і реаліям українського суспільства на даному етапі його розвитку. Спостерігається світова тенденція до скорочення чисельності двопалатних парламентів. Найбільш доречним і виправданим є існування двопалатних парламентів в федеративних державах, де існують суттєві історичні, економічні, соціальні, культурні, релігійні особливості розвитку окремих територій.
Сьогодні ми і без того маємо проблему з прийняттям законів, а у випадку двопалатності, ця проблема ще більше загостриться, оскільки один і той самий закон повинен буде проходити обговорення в обох палатах і т.д. Переконаний що Верховна Рада, на часі, повинна залишатись однопалатною, але обиратись вона повинна за пропорційною системою, що забезпечить чітку партійно-політичну структурованість вищого законодавчого органу держави, а політичні сили котрі сформують правлячу коаліцію будуть відповідальними за політику держави.
Без сумніву, існуюча мажоритарно-пропорційна система виборів не відображає реального стану справ у суспільстві. Вона не дозволяє створити у парламенті стабільно працюючу парламентську більшість, яка б створювалась на основі партійно-ідейних поглядів, а не тимчасових кланово-олігархічних інтересів. Потрібно, щоб політичні сили, які користуються підтримкою у населення, формували робочі органи парламенту і приймали ефективні закони - швидко і якісно.
Три наступні пропозиції Президента, а це розведення в часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та виборів Президента; проведення виборів упродовж одного року - на один термін - п'ять років; надання результатам Всеукраїнського референдуму прямої дії без затвердження будь-яким органом влади суперечить здоровому глузду, принципам демократії і парламентаризму.
Наведені вище три пропозиції більше відповідають "азіатській моделі демократії" ніж "Європейському вибору", котрий так часто згадує Л.Кучма. Ми розглядаємо ці пропозиції, як маневр для торгу з Верховною Радою в майбутньому.
Ми абсолютно згідні з тим, що вибори потрібно розвести в часі, але категорично проти щоб це відбувалось у один рік. По-перше, дана пропозиція ніяк не вписується у схему стримувань-противаг, що є невід'ємним елементом демократичного ладу. По-друге, для того, щоб виборні органи були більш професійними, політичні сили повинні робити певний аналіз своєї діяльності, готувати професійних управлінців, а коли всі вибори проводити в один рік робити це дуже непросто.
Один термін - п'ять років для всіх виборних органів ми розглядаємо виключно як спробу Президента підкупити парламент і депутатів місцевих рад.
Щодо надання результатам Всеукраїнського референдуму прямої дії без затвердження будь-яким органом влади, то цей принцип повністю принижує роль парламенту, якому у запропонованому проекті відведене місце ключового органу державної влади. Крім того, світовий досвід свідчить, що в державах де громадянське суспільство ще не зміцніле і де політична культура невисока, референдуми можуть використовуватись для утвердження влади демагогів, що часто призводить до диктатури. Та й погодьтеся, не може знати всі тонкощі політології і державного будівництва кожен громадянин, для того й існують професійні політики, депутати, науковці.
З перелічених вище положень напрошується логічний висновок, що Президент веде Україну до диктатури, а не до демократії, роблячи спробу "протягти" зміни до Конституції нелегітимним шляхом, прикриваючись "волею народу".
Щодо проблеми місцевого самоврядування у світлі політичної реформи, то особливої уваги заслуговує питання легітимності голів місцевих державних адміністрацій. Дуже часто на місцях спостерігається конфлікт між призначеними Президентом головами місцевих адміністрацій і обраними відповідно до закону представниками органів місцевого самоврядування. На моє переконання найближчим часом в Україні має бути прийнятий якісно новий закон, котрий вирішить ці протиріччя і чітко регулюватиме взаємовідносини органів місцевого самоврядування.
Ще раз дозволю собі прокоментувати, позиції місцевих чиновників, котрі при висвітленні окремих положень політичної реформи в засобах масової інформації, стараються не торкатися болючих точок цього законопроекту, як то двопалатний парламент, надання результатам всеукраїнських референдумів прямої дії тощо. Це свідчить про те, що ці добродії бояться розгнівити Президента, висловивши відмінну від нього думку. Свідченням вище сказаному було обговорення політичної реформи на останній сесії Волинської обласної ради, коли задля проведення потрібного рішення було грубо порушено регламент.
Погоджуюсь, що існуюча форма державного управління не є вічною і ідеальною, але для того, щоб її змінювати спочатку потрібно змінити методи і підходи до виконання існуючих законів та впроваджувати основні принципи демократії в роботі державного апарату. Доки ініціативи реформ будуть виходити лише зверху, доти ми будемо свідками маніпуляцій громадською думкою.
як підсумок, дозволю собі нагадати читачам долю Всеукраїнського референдуму 2000 року, котрі ні цей, ні попередній склад Верховної Ради так і не втілив в життя. Провідні аналітики сходяться на думці, що схожа доля чекає і на підсумки всенародного обговорення політичної реформи, допоки всі спірні позиції майбутньої політичної реформи не будуть узгоджені в стінах парламенту. А звідси висновок, потрачені шалені гроші державного бюджету на обговорення, а доля документу - смітник новітньої української історії.
я пишаюсь позицією жителів Волині, котрі зробили вірний вибір на виборах 2002 року і вірю, що цей народ не дозволить псевдо-реформаторам Медведчуку і Ко. обдурити себе зараз.