Принаймні такими можуть бути перші враження після прочитання книги "Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування". Та все по порядку.

8 липня 2003 року в місті Луцьку, в приміщенні навчально-методичного центру профспілок відбувся круглий стіл на тему: "Виборче законодавство в Україні. Український досвід та міжнародна практика". Організатором цього заходу виступило Волинське відділення Комітету виборців України. Приводом для даного дійства стало вихід у світ книги "Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування", яка стала своєрідним підсумком наукового дослідження, проведеного експертами в Києві. Йдеться про авторський колектив, чисельністю у 18 чоловік, які завдяки гранту, наданому Агенством Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID), Проекту "Вибори та політичні процеси" відповідно до контракту з Development Associates, Inc., працювали над визначенням основних проблем українського виборчого законодавства, аналізу міжнародно-правових норм і рішень міжнародних організацій щодо встановлення правил провадження виборчого процесу, порівняльного аналізу досвіду правового забезпечення організації виборів у зарубіжних країнах, виділенню зразків вирішення проблемних питань виборчого процесу...

Авторами ідеї з українського боку виступили Комітет виборців України, Лабораторія законодавчих ініціатив та Міжнародний інститут порівняльного аналізу. як бачимо, компанія серйозна, зважаючи й на те, що всі вищезгадані інституції зробили і роблять чимало для аналізу виборчого законодавства України (приклад цьому хоча б Виборчий Кодекс), а також беруть активну участь під час виборчих кампаній.

Тим більше цікавим був захід, оскільки до участі у ньому взяли автори книги, експерти, які працювали на цим дослідженням: Євген Радченко - перший заступник голови Правління Комітету виборців України та одночас редактор цього видання, і Олексій Кордун, головний редактор журналу "Людина і політика". Модератором круглого столу був голова ВВ КВУ Олександр Стірко. До роботи круглого столу були запрошені місцеві фахівці, зокрема представники політичних партій Волині, представники органів влади, колишні члени виборчих комісій, викладачі-політологи, журналісти. Одним словом всі ті, хто під час виборів безпосередньо стикався з вибочим законодавстом та знає проблеми і перешкоди, що стояли на шляху його використання.

Спочатку "для затравки" слово взяв Євген Радченко, який визначив основні завдання, що ставили перед собою дослідники, та коротко розповів про основні моменти видання. Так, зокрема, пан Євген розповів, що автори дослідження, проаналізувавши міжнародні стандарти виборів на прикладі країн Центральної і Східної Європи, дойшли до висновку, що українське виборче законодавсто є одним з найкращих у Східній Європі і на теренах СНД. Адже в ньому виписано багато технічних процедур, що дозволяють, теоретично, на високому рівні проводити вибори. Зазначив київський гість і розбіжності, які існують у виборчому законодавстві сусідніх з нами країн. Невідповідністю нашого законодавства так званим міжнародним стандартам є низький статус громадських організацій під час виборів та великі обмеження щодо їх участі в цьому процесі. Адже згідно Документа Копенгагенської наради, громадські організації є невід'ємним елементом вибочого процесу у демократичній країні. На жаль, цей пункт не виписаний в українському законодавстві. Відмінністю виборчих законів України від зарубіжних, є пункт про фінансування виборчих кампаній. Так, згідно результатів дослідження, у більшості країн політичні партії фінансуються з державного бюджету. Також одним з міжнародних стандартів є пункт, що передбачає можливість робити внески у виборчі фонди кандидатів чи партій юридичним особам, що в нас в законі не передбачено.

Також Євген Радченко детальніше зупинився на процедурних моментах проведення виборів, які недостатньо виписані в українському законодавстві і через це створюють перешкоди вільним і чесним виборам. Це, зокрема, питання формування виборчих комісій, питання існування реєстру виборців, що в Європі є звичним явищем і до чого Україна ніяк не може перейти, проблеми, що виникають при проведенні передвиборної агітації. Що стосується останнього, то автори дослідження другими, після Центру Разумкова, спробували дати чітке визначення поняттям "передвиборча агітація" та "політична реклама", відсутність яких створювала масу неприємностей під час недавніх виборів як журналістам, так і самим політикам. Коротко описав пан Євген результати дослідження по таких питаннях, як використання адміністративного ресурсу та правова відповідальність за нього, оскарження рішень комісій, політична і правова культура виборців.

Та найважливішим, принаймні на думку автора статті, був висновок, що відмінність українського та європейського досвіду проведення виборів полягає, перш за все, у застосуванні виборчого законодавства на пракиці. Ось тут то в Україні не все гаразд. І завданням усіх свідомих і активних громадян має бути перш за все дотримання законів. В протилежному випадку, найдемократичніші положення і принципи будуть пустими і ніяк не впливатимуть на розвиток нашої держави.

На завершення свого виступу Євген Радченко зауважив, що одним із завдань даного дослідження є вироблення рекомендацій щодо імплементації окремих найбільш вдалих механізмів із законодавчого регулювання інших країн для застосування в українській виборчій практиці. Адже "завдяки незначним процедурним змінам в законодавстві можна значно покращити виборчий процес в Україні".

Продовжив опис цього "реферативного огляду", як скромно назвали свою книгу її автори, Олексій Кордун. На думку головного редактора журналу "Людина і політика" праця їхнього наукового колективу є "унікальним дослідженням не лише для України, а й для всього постсоціалістичного та пострадянського регіону". Спонукало авторів дослідження до роботи у даному напрямку перш за все велика кількість заяв як зарубіжних дослідників, так і українських політиків, про те, що в Україні нема міжнародних стандартів, зокрема по проведенню виборів. Саме тому дослідники взялись за аналіз міжнародних і зарубіжних документів, пов'язаних з виборчими процесами. На думку пана Олексія, сам термін "міжнародні стандарти" - є комплексом ідей, принципів, узагальнень, які не дають відповіді на питання, які механізми слід застосовувати щоб вибори були чесними і прозорими, а самі ці поняття є дуже розпливчастими.

Зупинився він і на питанні вибору предмета дослідження. Вибір країн Центральної і Східної Європи він пояснив перш за все схожістю історичного минулого, базовими можливостями для розвитку та наявними ресурсами. В порівнянні з країнами Західної Європи, досвід наших ближніх сусідів, ментальність яких схожа, (як не як, брати слов'яни - Авт.) може пригодитись нам у питанні вдосконалення виборчих процедур. Пояснення тут просте - вони у свій час, а ми сьогодні, пройшли схожий період становлення виборчих систем, допускалися схожих прорахунків і помилок. Так що їхній досвід для нас доречний і, що головне, зрозумілий.

За словами Олексія Кордуна, дослідники перед початком своєї роботи визначили 10 проблемних точок в українському виборчому законодавстві, над вирішенням яких і працювали. Тому не дивно, що в дослідженні мало місця відводиться питанням функціонування під час виборів партій та іншим болючим питанням. Адже зрозуміло, що охопити неоохопне неможливо. Наступний етап дослідження полягав у виділенні зразків вирішення цих проблем і створенні рекомендацій, як можна застосувати їх в Україні.

Під кінець свого виступу пан Олексій зробив цікавий висновок. Виявляється, ми занадто вимогливі до себе і до свого виборчого законодавства. Він ще раз повторив думку, що українське виборче законодавство відповідає міжнародним стандартам, і в цьому питанні ми "попереду планети всієї". Також пан Олексій зазначив, що при використанні міжнародного досвіду треба враховувати українські реалії, зокрема територію, кількість населення, інфраструктуру. Адже, як можна сліпо копіювати досвід європейської країни в якій, скажімо, в одному окрузі мешкає всього лише 25 тисяч виборців, що приблизно рівноцінно українському округу до обласної ради.

Таким був початок круглого столу. Далі дискусія перемістилася в "маси" і почалось обговорення як реалій українських виборів так і суті самого дослідження. Зокрема, цікавими були думки висловлені політологами, викладачами ВДУ - Тарасом Літковцем, Віктором Пеньком, Валентином Малиновським, політиками, не зі слів знайомими з виборами в Україні, - депутатом облради Володимиром Банадою (НРУ), колишнім нардепом Ростиславом Чап'юком (СПУ), депутатом Луцької міської ради Віктором Шостаком (УНП). Взяла участь у обговоренні теми засідання й багаторічна голова Луцької територіальної виборчої комісії Ніна Георгіївна Бенесько, яка маючи можливість порівнювати вибори в місті Луцьку протягом 15 (!!!) років на посаді голови, звернула увагу на труднощі з якими стикаються працівники виборчих комісій, через недосконале формулювання у законодавстві окремих процедур під час виборів. Поділилися враженнями і думками з приводу участі у виборах і молоді студенти-політологи. Так, Дмитро Ціж, що під час виборів 2002 року був членом обласної територіальної виборчої комісії, розповів про деякі складнощі, з якими доводилось стикатись комісії у ході місцевих виборів.

При підбитті підсумків всі погодились з тим, що дослідження є дуже корисним, і безумовно буде цікавим і стане в нагоді усім залученим до творення і й реалізації виборчого законодавства в Україні. А самі дослідники відзначили, що почерпнули зі зустрічі багато цікавих ідей, які згодом можливо знайдуть своє втілення в інших дослідженнях.

P.S. Підбиваючи підсумки круглого столу, учасником якого був і автор статті, хотілось б ще розповісти на прикладі виборів у Шотландії які міжнародні стандарти використовуються "за Бугром". як розповів Євген Радченко, що мав можливість спостерігати за виборами у місцевий парламент Шотландії, процедура підрахунку голосів там зовсім відмінна від нашої. Отож, після завершення голосування, на кожній дільниці опечатуються виборчі скриньки з бюлетенями і Е щоб ви думалиЕвезуться в Едінбург, де у великій залі складаються такі ж скриньки з усієї країни, і спеціально навчені "рахівники" проводять підрахунок голосів. Уявляєте! За їх спинами стоїть кілька спостерігачів (за кожним "рахівником" - мінімум 2) та ще пару членів виборчих комісій. До того ж по всьому залі стоять кілька десятків працівників правоохоронних органів, які при найменшому порушенні чи спробі щось не так порахувати моментально реагують. як кажуть самі шотландці: "Демократія демократією, а під час виборів - сувора диктатура." (Сподіваюсь милі шотландці не образяться, якщо інтерпретація вийшла не зовсім дослівною?). Отакі вони - міжнародні стандарти.