5 жовтня 2004 року у Волинському краєзнавчому музеї відкрилась персональна виставка робіт знаного у краї майстра вишивки, лучанина Юрія Емануїловича Савки, який 7 жовтня ц.р. відзначає 70-річчя. Народившись у селищі Яблунів на Косівщині (Прикарпаття), Юрій Савка 1985 року переїхав до Луцька. За фахом інженер-будівельник (закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу), у Луцьку працював у будівельних організаціях до 1994 року, до виходу на пенсію. Талант митця Юрій Савка відкрив у собі вже по виході на пенсію – під впливом робіт отця доктора Дмитра Блажейовського (з Риму). Проте майстер не зупинився на копіюванні вишитих ікон, він започаткував волинську школу вишиваного портрета. Кожній роботі Ю.Савки притаманний тонкий психологізм, художнє чуття образу, точна кольорова гама, висока техніка виконання. Майстер – патріот та громадянин, людина, котра своєю позицією, намаганням донести до інших свої думки та переконання, обрала власний шлях творчого пошуку. До найкращих робіт Юрія Савки належать портрети Олени Пчілки та Лесі Українки, отця Дмитра Блажейовського і В’ячеслава Чорновола, архітектора Леоніда Маслова і рідного дядька Івана Савки (розстріляного у 1941 році радянськими тюремщиками), художниці-волинянки Валентини Михальської та рухівського активіста Олександра Юрченка, митрополита Андрея Шептицького, козацького ватажка Івана Богуна. Юрій Савка – натура творча і діяльна – є особистістю непересічною. Зараз він у стані розквіту творчих сил, повний планів і надій. Участь майстра у численних виставках свідчить про його вагомий творчий доробок, який у дні ювілею виллявся у велику персональну виставку. На виставці “Вишиваний портрет Юрія Савки” – 36 портретів українських подвижників та ікони Холмської та Білостоцької Богоматері. Прадавнє гончарське ремесло озвалося до нас на початку ХХІ століття експозицією виставки “Щоб не зупинився гончарний круг”, відкритої 6 жовтня 2004 року у Волинському краєзнавчому музеї. Виставка приурочена 75-річчю від дня народження останнього діючого гончара із села Кульчин Ківерцівського району Володимира Юхимовича Ковальчука. Кульчин – один з найдавніших та найбільш знаних на території сучасної Волинської області осередок гончарства. Як свідчать археологічні розкопки, глиняний ліпний посуд виготовлявся тут ще у часи неоліту. З винайденням гончарного круга з’явився кружальний посуд: горщики, миски, макітри, глечики, двійнята, баньки та ін. Різновиди призначення та форми посуду від тих давніх часів практично не зазнали суттєвих змін. І знаряддя праці гончара лишились тими ж: жорна, дерев’яна довбня, металевий струг, пластинка-“ножик”, “коліщатко”, “дротик” і, зрештою, - гончарний круг. Всі ці знаряддя, а також численні гончарні вироби експонуються на виставці. Кульчинська кераміка світла, інколи вкрита коричневою чи зеленою поливою, скромно декорована кількома смужками вохри або рельєфним хвилястим пояском під вінцями виробу. Гончарну глину добували у “ревнях” (так місцеві жителі називають кар’єри) у лісі неподалік Кульчина. Гончарні печі – “горновиці” – розташовували на високому березі річки Стир. У 30-ті роки ХХ століття в селі гончарством займалося практично все населення, нині ж єдина гончарна піч збереглася у Володимира Ковальчука. Експозицію виставки доповнюють народнопобутові картинки “Ярмарок”, “Квіти за тином”, що створює ілюзію природного середовища, в якому опиняється відвідувач музею. На виставці понад 320 експонатів, з них близько 300 керамічних виробів з фондів Волинського краєзнавчого музею та приватних колекцій. Своєрідним доповненням основних експонатів є численні публікації волинських краєзнавців і журналістів: Іраїди Майданець, Тетяни Хомової, Наталі Гатальської, Євгена Колодійчука, Надії Гуменюк, Катерини Зубчук та інших, а також фото процесів праці гончарів (автор – волинський науковець Ірина Артушевська). В останній вітрині експонуються роботи молодих гончарів, що свідчить про спадкоємність та неперервність прадавнього ремесла. Виставка буде діяти протягом жовтня – листопада 2004 року.