Як політики бізнесового замісу відстоюють власні інтереси
Істерична помста керівників обласної організації КУНу редакції «Волинь» за критичні публікації «Лицедії сімейного театру» (10 лютого ц.р.) та «Віддайте зароблене, пане Мельник!» (15 лютого ц.р.) — тільки так можна назвати так звану політичну акцію, яку провів Олег Максимович, що на Волині представляє Конгрес українських націоналістів.
Напевне, лучани були неабияк вражені, коли на проспекті Волі, навпроти ВДУ з’явилася купка молодих людей, виставила тумби, обклеєні публікаціями з «Волині», і почала вигукувати дзвінкими голосами «Ганьба!». Керував кількома хлопчиками й дівчатками та проголошував гасла через мегафон адвокат Олег Максимович. В центрі цього яскравого шоу був лозунг «За виспівування «януківщини» має відповідати головний редактор». З цього галасування можна було покепкувати, якби за ним не крилися серйозні речі. Адже ще не забулися потуги Партії регіонів тимчасово припинити випуск газети «Волинь», а матеріали направити в прокуратуру області для притягнення головного редактора Степана Сачука до юридичної відповідальності. І тоді, у вересні 2004 року, немало-небагато, а звинувачували газету в заклику до «насильницьких дій щодо існуючої влади», а також, що «головний редактор у заувальованій формі агітував проти кандидата в Президенти Віктора Януковича».
Слід сказати, що на захист газети виступили народні депутати України, частина депутатів обласної ради, телефонували і надсилали свої листи на підтримку головного редактора рядові громадяни. Проте можна з певністю сказати, що від обласної організації Конгресу українських націоналістів, їх керівників — Олега Максимовича і його заступника Віктора Мельника — ніякої реакції не було і тоді ніхто з них не збирався пікетувати обласне відділення Партії регіонів.
І надалі редакція, дотримуючись Закону «Про вибори Президента», недемократичного, на думку багатьох, закону, який ставив багато перепон журналістам, старалася зайняти виважену толерантну позицію, давала можливість висловитися людям різних поглядів і політичних позицій, роз’яснювала програмні положення і достоїнства кандидатів у Президенти, по-діловому співпрацювала із виборчими штабами, особливо із штабом Віктора Ющенка. І, мабуть, матеріали, які подавала «Волинь», вісті з Інтернету, що публікувались на першій сторінці, репортажі спеціальних кореспондентів з Києва тощо, якраз сприяли демократичному волевиявленню людей. Адже прихильники Януковича теж були на Волині.
Однак кому це ми роз’яснюємо? Читачі «Волині» про це добре знають і відповідають щирою повагою — передплатою газети. Адвокат Максимович, якої б кваліфікації він не був, тим більше ознайомлений із Законом «Про вибори Президента». А ось щодо тих дівчаток і хлопчиків, які тримали лозунги, то вони, як з’ясувалося, не читали газету, не є її передплатниками і, як мовила мила студентка (прізвище вказала), «мені донесли інформацію». Олег Максимович патетично заявляв, що це вони «перші на Волині підняли питання люстрації.., а газета шельмувала Віктора Ющенка і головний редактор, отримуючи гроші від Януковича, робив усі публікації, які ми тут на стенді помістили». Це питання, звісно, цікаве. І, думається, в суді можна буде з’ясувати, хто кого «шельмує», і хто пересмикує факти, вдаючись до політичних підтасовок і доносу. Можна говорити також про дуже своєрідне розуміння демократичних засад в роботі преси, а також вимог виборчого законодавства.
У багатьох перехожих не вкладалося в голові, чому пікетують націоналісти «Волинь» з її виваженою, принциповою позицією, а не зовсім інші добре всім відомі політично заангажовані засоби масової інформації? До речі, до відома пана націоналіста: згідно з статутом редакції вже вдруге за останні вісім років колектив довіряє заслуженому журналісту України Степану Сачуку відповідальний пост головного редактора. І газета успішно «живе» на власні кошти, а тому і є незалежним виданням, яке надає свої сторінки людям різних політичних поглядів і уподобань.
А ось про пана Максимовича ми маємо дещо інші відомості і пов’язані вони з бізнесовою діяльністю його заступника по партії Віктора Мельника. Віктор Григорович не бажає віддати банківську позику на пристойну суму — два мільйони гривень. Саме про це йшлося в недавній публікації «Лицедії сімейного спектаклю». Спектакль успішно розгадав Луцький міськрайонний суд і прийнято рішення, в якому констатується, що заставне майно належить ТзОВ «Олвід-буд». І його треба продати, щоб сплатити борг. А ще ж є знущання пана Мельника над працівниками ТзОВ «Олвід-буд», крутійство з виплатою горьованих грошей, про що розповіли читачі у листі «Віддайте зароблене, пане Мельник!». І хоч керівник націоналістів твердив, що це акція політична, добре видно чиї спонсорські вуха з неї виглядають. Адже порушено кримінальну справу по факту шахрайства з фінансовими ресурсами.
До речі, про тих багатьох робітників, які відстоюють свої права в судах, Олег Максимович сказав таке (запис на диктофоні): «Це окреме питання, що стосується якогось судового процесу, чи виплати комусь заробітної плати, звільнення одного чи другого алкоголіка, який тижнями не виходив на роботу...» Невже, пане адвокате, всі працівники з фірм Віктора Мельника (він їх часто перейменовував), що тепер вимагають віддати зароблене, алкоголіки? Невже замовники, що теж приходять в редакцію, поспіль брехуни? Цікаво, що приватному підприємцеві Олегові Максимовичу ТзОВ «Олвід-буд» винен 33,8 тисячі гривень. Ось такі комерційні інтереси двох лідерів партії. Напевне, Мельник не повернув таку суму і своєму партнерові, оскільки не виплатив порівняно якісь копійки робітникам? То чому адвокат Максимович не ходить в редакцію разом з нещасними людьми, нерідко інвалідами, щоб і йому головний редактор Степан Сачук допоміг вернути таку значну суму? Адже з кожним днем ходоків все збільшується. Чому б адвокатові їх не очолити? Чи свої люди по партії порозуміються в комерційних справах?
Кажуть, що пан Максимович, використовуючи помаранчеві лозунги і демократію (як він її розуміє!) мітить на високу обласну посаду у виконавчій владі. Як написала одна дописувачка, це справді страшно, коли такі люди йдуть у велику політику та ще маючи бізнесові інтереси, від чого застерігає Президент.
На нашу думку, Конгресові українських націоналістів, в складі якого є багато відданих патріотів, волинські керівники своїми комерційними і політичними діями нанесли непоправної шкоди.
Автору цього матеріалу один уже в літах прихильник Максимовича біля тих дітей-студентів сказав з непідробною ненавистю: «Ви — гади, всі разом ідіть звідси, щоб вас не видно було, ми вам не дамо втриматися». Невже в цьому наскрізь корупційному суспільстві ще й з’явиться вакханалія неправедного гніву, взаємної ненависті, на грунті відстоювання своїх вузькоегоїстичних інтересів?
Олександр НАГОРНИЙ
Заява волинських редакторів
“Руки геть від “Волині”!”. Саме з таким закликом зверталися журналісти області кілька місяців тому, коли були спроби тодішньої влади призупинити вихід газети “Волинь” за те, що вона пропонувала читачам жити своїм розумом. Тобто голосувати, хто за кого хоче, а не сліпо підтримувати провладного висуванця.
А цими днями “Волинь” пікетували вже націоналісти зі своїм обласним провідником Олегом Максимовичем… за недержавницьку позицію під час виборів Президента України. Звідки таке несподіване відкриття?
А, виявляється, причина криється зовсім в іншому. Річ у тім, що газета “Волинь” опублікувала кілька матеріалів про неправомірні дії Віктора Мельника, заступника по партії того ж Максимовича. Останній, захищаючи свого “зама” в суді, з тріском програв справу. Тому тепер намагається таким примітивно-пікетувальним способом наїхати на газету, котра вивела на чисту воду ділка.
Все б то нічого, якби ще не одна обставина. Максимовича нібито висувають у начальники. Він має керувати обласною юстицією? Якщо це правда, тоді тримайтеся. Усі, хто не вгодить йому та його друзям, будуть пікетуватися?
Заявляємо, що шахрайство і політика – речі несумісні. Злодюг та хапуг викривали і будемо викривати. Ми на боці своїх колег з “Волині”.
Євген ХОТИМЧУК, головний редактор газети “Вісник і Ко”, Галина ФЕДОРЕНКО, головний редактор газети “Волинські губернські відомості”, Феодосій МАНДЗЮК, головний редактор газети “Луцький замок”, Михайло САВЧАК, редактор газети “Волинська реклама”.