Вельмишановні панове судді! Дорогі брати і сестри! Якщо б було можливим перерахувати безліч Божих щедрот та зміряти величину Божого милосердя щодо кількості й важкості людських гріхів, то довелось би впасти у великий розпач. Так свого часу висловився визначний святий нашої Церкви Василій Великий. І сьогодні, коли ми велично освячуємо приміщення суду, коли молимося за всіх його працівників, мимоволі виникає думка: напевно людство також було б у відчаї і вжахнулося, якби можливо було побачити певне матеріальне відображення лише мізерної частки тих злочинів та гріхів, яка припадає на розгляди земних судів. Справді, всі ми тут присутні, а особливо ті, котрим з Божого провидіння належить бути суддею, чи в інший спосіб бути причетним до судочинства, – добре знаємо, що наше земне життя – це безперервна боротьба добра і зла; що звичайна земна радість межує зі скорботами, що праведники з грішниками живуть поруч. Ми з обуренням спостерігаємо, як доволі часто грішники благоденствують, а праведники мучаться. Бачимо, що часто люди за добро платять злом і ми та наші ближні страждаємо від несправедливості й жорстокості. З огляду на все це: чого ми чекаємо від суду та суддів? Що прагнемо бачити ось тут? Чекаємо того, про що повсякчас молиться Християнство: правосуддя, справедливості, правди, милосердя – слова, які постійно зустрічаємо в Священному Писанні та молитвах. Чекаємо й того, що свого часу очікували люди від мудрого царя Соломона. Святе Письмо оповідає, як одного разу прийшли до нього дві жінки-блудниці, які, живучи в одному домі, майже одночасно народили дітей, але одна дитина померла. Обидві ж матері стверджували, що жива дитина – її і просили царського суду. Справа ж ускладнювалася тим, що не було свідків. І Соломон звершив блискуче судочинство, Він сказав: Візьміть меч і розітніть це живе дитя надвоє, і дайте половину одній, а половину другій! Відразу матір живої дитини, бажаючи врятувати свого сина, сказала: Прошу, пане мій, віддайте їй немовлятко живим, але не вбивайте! А інша: Хай не буде ні мені, ні тобі, розтинайте! Тож цар розсудив: Дайте це живе немовлятко тій жінці, яка хоче бачити його живим: вона його мати! Цікаво, що ця повчальна історія завершується такими словами: «І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд». Тож, вітаючи сьогодні всіх Вас, дорогі брати і сестри, з чудовою подією – освяченням суду, бажаємо, найперше, Божого благословення для плідної праці, соломонової мудрості, правди та справедливості. Нехай Господь, який любить правду і праведний суд, посилає Вам великі щедроти і милість. Принагідно хочеться побажати всім нам ще й чистої совісті. Бо коли, як каже святитель Іоан Золотоустий, совість чиста, то в тебе постійне свято і ти живишся добрими надіями і втішаєшся упованням на майбутнє щастя. Коли ж ти неспокійний у душі і винний у багатьох гріхах, то і на тисячах свят і торжеств почуватимеш себе не ліпше від тих, що плачуть! Закликаю на Вас Боже благословення!