Саме так можна назвати процеси пов’язані із профспілковим рухом, що відбуваються зараз у Волинському державному університеті імені Лесі Українки. Якщо раніше нам доводилось згадувати про нові віяння у студентській профспілці (там, нагадаю, звітно-виборну конференцію перенесли на середину квітня), то тепер естафету перейняла “доросла” профспілка – викладачів та працівників Волинського державного університету імені Лесі Українки. 23 березня в головному корпусі ВДУ відбувалась звітно-виборна конференція профспілки викладачів та працівників ВДУ. Одним із питань, яке викликало найбільший резонанс, було обрання нового чи переобрання старого голови профспілки. Нагадаю, що дану профспілку протягом багатьох років (2 терміни головування по 5 років) очолював Меткалик Іван Васильович. Людина ця зі стажем профспілкової роботи, але досить поважного віку і консервативного мислення. Він висувався окремими профспілковими групами на третій термін головування. І так би воно можливо і було. Адже і сам ректор ВДУ Олексеюк І.Д. висловися, що непогано було б якби пану Меткалику знову довірили головування в профспілці (хоча дивно, адже по ідеалу – хороша профспілка – незадоволений роботодавець!!!). Та й значна частина членів профспілки виступала за цю кандидатуру - дехто справді був щирим прихильником давнього голови профкому, дехто намагаючись не вникати в питання говорив, що хай буде той що є, навіщо зайва морока – міняти щось. Та все-таки знайшлась частина ініціативних викладачів, яким надокучило постійно відмовчуватись і не реагувати на те, що робиться довкола них – вони виступили з критикою діяльності діючого профкому та висловились за обрання нового голови профспілки. Одним із перших подав голос факультет україністики - саме викладачі-філологи відкрито на зборах заявили, що зміни в профспілці повинні стосуватися і зміни людей, що нею керують. На підтримку цієї тези виступили теж викладачі педагогічного факультету. Напередодні, на обох факультетах були скликані профспілкові збори, які прийняли рішення: винести недовіру діючому голові Меткалику, визнати роботу профкому незадовільним, на посаду голови профкому вибрати Кравчука В.В. Паралельно з цими критичними заявами, що лунали на профспілковій конференції, під головним корпусом ВДУ відбувалось невеличке пікетування. Професори ВДУ Нісімчук А.С. та Ярош Б.О. разом з невеликою частиною викладачів та студентів таким чином висловлювали свій протест проти непрозорого процесу обрання делегатів на профспілкову конференцію, фільтрування “неугодних” членів профспілки та можливого повторного обрання головою Меткалика І.В. Одним словом напруга в залі зростала і відчувалось, що буде, або великий прорив, або серйозний провал. Та попри все, у викладачів-учасників конференції вистачило хоробрості, щоб побороти власну байдужість та страх, і вони внесли “дух помаранчевої революції” у залу де проходила конференція. Спочатку пролунали критичні заяви в бік діючого керівництва профспілки, з вказуванням на конкретні прорахунки та проблеми. Потім було вголос оголошено про те, що є альтернативні кандидати на посаду голови профкому. А після того, як було прийнято рішення про проведення голосування щодо кандидатури голови профкому таємним способом, більшість учасників конференції почали поводити себе вже набагато сміливіше. Тут були вже й бюлетені з прізвищами кандидатів, й скринька для голосування, і лічильна комісія яка проводила голосування. Тобто атмосфера стала справді демократичною. А тому досить показовим виявився результат таємного голосування – з 118 делегатів, що взяли участь в голосуванні, 84 проголосувало за нового голову профкому Кравчука Володимира Васильовича – старшого викладача кафедри мови факультету україністики ВДУ. Колишній голова, пан Меткалик отримав лише 19 голосів. Третім кандидатом був пан Мандрик – його здобуток теж незначний – 13 голосів. Отже, викладацький склад ВДУ обрав нового голову своєї профспілки і тим самим продовжив втілювати висунену Майданом ідею - заміна на всіх рівнях суспільства людей старої системи. Також цим рішення було підтримано нову концепцію діяльності профспілки – “розумна опозиція” до керівництва університету. Адже, як сказав пан Кравчук: “якщо профспілка не свариться з керівництвом вузу, то яка ж вона профспілка і кого вона захищає?”

Маю надію, що даний прорив буде хорошим початком для активізації освітянського руху університету і нагадає викладачам, що вони – інтелігенція, яка повинна бути верствою, що пропонує суспільству нові віяння і показує їхню перевагу над старими ідеями. Це може стати також хорошим прикладом для студентства університету, яке повинно навчитися цікавитися тим, що робиться довкола нього і впливати на ці процеси, зокрема і профспілкову діяльність. Також, дозволю собі висловити думку, що дана конференція стала своєрідним “дзвіночком” для керівництва вузу та всіх тих ретроградів, хто думає, що “помаранчева революція” їх не зачепить. Вона показала, що освітяни не “казли” якими їх робив попередній режим і що вони вправі самі вирішувати хто краще може ними керувати. А вибори ректора не за горами. Так що почекаємо...