Підставою для написання статті послугував клінічний випадок пацієнта N 1954 року народження, який поступив в австрійську клініку "Рудольфінерхаус" з симптомами і лабораторними даними, що не укладаються в яку-небудь клінічну картину навіть недостатньо вивчених і рідкісних захворювань.
Ясність наступила майже через три місяці. 11 грудня 2004 року директор клініки Міхаєль Цимпфер і доктор Микола Корпан заявили на прес-конференції про завершення роботи над аналізами крові. Не залишилося ніяких сумнівів, що йдеться про спробу отруєння діоксинами. В крові і тканинах пацієнта була зафіксована концентрація діоксину, в 6 000 разів перевищуюча показники норми.
Хоча дослідження крові проводилися і раніше, точна відповідь стала можлива після включення в роботу госпіталю в Амстердамі і його відомої лабораторії BioDetection Sytems, де був розроблений тест на діоксин. Директор лабораторії, професор токсикології навколишнього середовища Абрам Браувер визначив вид діоксину, яким був отруєний хворий N.
Ним виявився 2,3,7,8-діоксин, або скорочено 2,3,7,8-ТСDD. Враховуючи, що напівкількісний тест визначає тільки вид аналізованої речовини, для визначення точної кількості отрути зразки крові відправили для проведення спектрометрії в лабораторію інституту Rikilt (Вагенінгене, Нідерланди) і в німецький філіал підприємства Eurofins в Мюнстере. Результати визначення в трьох різних місцях з використанням різних аналітичних методів співпали.
В цілях об'єктивності клініка "Рудольфінерхаус" проводила діагностику спільно з клініками Великобританії, Франції і Німеччини, привертала відомих фахівців з інших медичних установ Австрії. Чому так довго не могли встановити правильний діагноз?
По-перше, симптоми захворювання і результати аналізів, особливо в перші дні захворювання, не укладалися в рамки цивільної медицини; по-друге, вийти відразу на діоксиновий слід не представлялося можливим, оскільки це було перше в історії застосування діоксинів для отруєння, а на "просівання" всіх відомих потенційно отруйних засобів, обчислюваних тисячами, був потрібен час.
Відомий британський токсиколог Джон Генрі був в числі перших, хто, вивчивши фотографії пацієнта, виказав припущення, що слід шукати діоксини.
З чотирьохсот типів діоксинів експерти розробляли 29 найвірогідніших і відразу визначили TCDD, найтоксичніший з діоксинової групи і є супутнім компонентом сумно відомого дефоліанта agent orange ("оранжевий агент") американського хімічного виробництва, або yellow rain ("жовтий дощ"), який отриманий з цвілевої грибкової культури в спеціалізованих лабораторіях КДБ.
Анамнез захворювання
6 вересня, через 3 години після пізньої вечері, у пацієнта з'явився сильний головний біль і біль у всьому тілі (особливо інтенсивними були міалгія і біль в животі), нудота і блювота. Лікуючий лікар після консультації з іншими українськими фахівцями поставив попередній діагноз "вірусна поразка ЖКТ" і призначив відповідне діагнозу лікування.
У зв'язку із станом, що погіршується, в ніч з 9 на 10 вересень хворого госпіталізували в клініку "Рудольфінерхаус", де поставлений попередній діагноз "гострий панкреатит".
Після більш ретельного лабораторного і клінічного обстеження стало ясно, що картина хвороби не укладається ні в які рамки загальновідомих захворювань.
Односторонній параліч лицьового нерва, сильні болі в області спини, значно збільшена печінка, запалення слизистої шлунку і кишечника на всьому протязі, діарея, лімфопенія (8, 10, 11% лімфоцитів, при нормі – 30-40%), набряк обличчя, еритема, що з'явилася до 50 років численні угрі і безліч інших парадоксальних симптомів не відповідали клініці раніше поставлених діагнозів.
Дружина пацієнта повідомила, що після вечері вона відчула на губах чоловіка лікарський присмак. Незвичайний перебіг хвороби дозволив зробити припущення, що вона викликана застосуванням якогось біологічного та/або хімічного агента (токсину).
Проте, як відзначив перший заступник міністра охорони здоров'я України А.Н. Орда, біологічна зброя – ця зброя масової поразки, його не можна використовувати проти однієї єдиної людини в приміщенні. Таке можливо, якщо в основі біологічної зброї лежать збудники особливо небезпечних інфекцій: віспи, чуми, холери або сибірської виразки.
Проте до біологічної зброї відносять і токсини – продукти життєдіяльності мікроорганізмів. Їх можна застосовувати і масово в аерозольному вигляді і точковий, завдаючи удару на одну квартиру або будинок і, звичайно ж, персоніфікований. Способом індивідуальної доставки токсинів можуть бути випадковий укол або додавання до їжі і води. Найсильнішими отрутами вважаються саме біологічні, наприклад ботулотоксин і кураре.
При обстеженні пацієнта спочатку виникло припущення, що отруйною речовиною міг бути рицин – сильна отруйна речовина, одержувана з бобів рослини рицини, тієї самої, з якої одержують загальновідому касторку. Рицин можна легко отримати в невибагливих умовах.
Він – улюблена зброя соратників Бен Ладена в їх білопорошковій "поштовій війні", ним був убитий в 1978 році болгарський дисидент Георгій Марков, якому агент болгарської розвідки ввів отруту за допомогою уколу парасолькою. Рицинове отруєння виявляється нудотою, блювотою, сильним болем в області живота, кривавим поносом і судомами. Звичайно до кінця тижня жертва вмирає в муках, оскільки надійної протиотрути дотепер не знайдено.
На користь поразки рициноподібними біотоксикантами (фузаріотоксинами) висловився і кандидат медичних наук Шумейко, який 31 рік пропрацював в Інституті фармакології і токсикології АМН України. Ряд симптомів рицинового отруєння були присутні і у пацієнта, проте в цю гіпотезу не укладалася головна ознака хвороби – бурхлива розацея, угревий висип, що рідко зустрічається у дорослих.
З діоксиновою теорією отруєння не погодився і Чекман, член-кореспондент АН України, завідуючий кафедрою фармакології Національного медичного університету ім. Богомольця, а директор Інституту екогігієни і токсикології ім. Медмедя АМН України, професор Проданчук, хоча і не бачив "чистоти" діоксинової теорії, проте не рахував можливим її заперечувати, особливо, якщо вона дійсно підтверджена об'єктивними лабораторними аналізами.
Голова Комітету із питань охорони здоров'я материнства і дитинства ВР України Поліщук припустив, що подібне отруєння можливо бактерійними ендотоксинами в поєднанні з хімічними агентами, включаючи діоксини, які надали поліорганне ураження, подавили імунітет і відкрили "дорогу" вірусам типу герпес.
Дійсно, спочатку зовнішній вигляд хворого нагадував герпетичне ураження, на яку надалі нашарувалися прояви коккової мікробної флори. У зв'язку з цим обмежилися первинним діагнозом – "важке герпетичне ураження", вказавши на те, що факт отруєння не доведений і проведені дослідження не дають підстави вважати, що на пацієнта був вчинений замах.
Підсумком пошуку достовірного клінічного діагнозу сталі дані лабораторних досліджень, приведені на початку статті. Таким чином, була знайдена речовина – діоксин, головний речовий доказ факту умисного отруєння. Клінічна логіка відразу стала на своє місце.
Клініка гострих діоксинових отруєнь
Клінічна картина інтоксикації хлорвмісними діоксинами розвивається після 2-3 тижнів латентного періоду і залежить від дози отрути і індивідуальних особливостей організму.
При легкому ступені отруєння можуть з'явитися головний біль, запаморочення, болі в животі, нудота і діарея, кон'юнктивіт, кашель, порушення зору, слуху і тактильної чутливості. Проте найхарактерніша і специфічна ознака, спостережувана в 80-85% випадків, розвиток хлоракне – крупних запальних вугрів. Їх типова локалізація – на обличчі і в області вух, висип може розповсюджуватися на пахвову і пахову області, грудну клітку.
Розвитку хлоракне передують набряк і еритема шкіри. Висипання супроводжуються сверблячкою, ускладнюються обширним гнійним запаленням і абсцесами. Шкіра має підвищену чутливість до сонця, ультрафіолетове проміння підсилює запалення. Процес зворотного розвитку шкірних проявів триває від декількох місяців до декількох років, нерідко залишаючи рубці і потовщення шкіри.
Діагностичною ознакою служать дані лабораторних аналізів: підвищення рівня сироваткової кислої і лужної фосфатаз, активність трансфераз, підвищення рівня дельта-амінолевуленової кислоти в сечі. Прогноз результату захворювання – сприятливий.
При середньому ступені тяжкості отруєння описані симптоми більш виражені: посилюється інтоксикація, з'являються токсичне ураження нервів, сильні болі в печінці і її збільшення, важкий кон'юнктивіт, дратівливість, стомлюваність, безсоння. Хлоракне розповсюджується ширше і не піддається лікуванню. В крові різко знижується число лімфоцитів і пригноблюються імунологічні показники. Прогноз – відносно сприятливий.
При важкому ступені захворювання посилюються тотальні шкірні поразки з гнійними ранами і гіперпігментацією, болі у всьому тілі. До токсичного гепатиту приєднується панкреатит, розвиваються печінкова, ниркова і серцево-судинна недостатність; в крові – тотальна панцитопенія і різке зниження кількісних і функціональних показників імунітету. Прогноз – несприятливий, болісна смерть наступає протягом 3-4 тижнів. Смертельна доза діоксину для людини складає 70 мкг/кг маси тіла.
В початковій стадії хвороби шкірні прояви схожі з такими відомими лікарям алергозами, як бромизм і йодизм. Проте діоксини, будучи галогеновими хлорвмісними агентами, виступають не стільки алергенами, скільки могутніми імунодепресантами, кокова інфекція, що приєднується, усугубляє клінічну картину.
При отруєнні "оранжевим агентом" шкірні покриви і особливо склери очей і слизові оболонки набувають оранжево-жовтий відтінок. Досвід, придбаний у В'єтнамі, показав, що в організмі "діоксинової людини" відбуваються глибокі метаболічні зміни: хвороба протікає нетипово, а найголовніше – реакція на лікарські засоби парадоксальна, тобто вони діють зовсім по-іншому, відсутній очікуваний терапевтичний ефект.
Роздум криміналіста
Для чого ми привели такий докладний медичний опис симптомів діоксинового отруєння? Це украй важливо для того, що виносить правильних висновків. По-перше, симптоми хвороби потерпілого на 90% вписуються в описану в 1985 році ученим-дослідником М.І. Каракчієвим клінічну картину діоксинової інтоксикації. Перш за все, такою надійною діагностичною ознакою служать хлоракне, іммунодепрессія, ряд лабораторних показників.
Ступінь тяжкості отруєння хворого N знаходився на межі між середньою і важкою, і лише енергійні заходи лікарів (адекватна і своєчасна детоксикаційна терапія) і мужність самого пацієнта не дозволили реалізуватися несприятливому прогнозу.
По-друге, вони дають "їжу для роздуму", яка дозволяє вичислити винуватця отруєння і, ймовірно, зняти підозри, направлені на певних людей, які, як здалося потерпілому, без особливої необхідності настояли на зустрічі вночі, незабаром після якої виникло отруєння. Клінічні ознаки отруєння з'явилися тільки через 2-3 тижні після надходження діоксинів в організм.
Якщо отруйним засобом був не чистий діоксин, а коктейль токсичних речовин, то класичні терміни прихованого періоду, властиві чистому діоксину, не можна приймати до розгляду. Слід розуміти, що гербіцид "оранжевий агент" має діоксинове забруднення сліду, тому він сам по собі служить комбінацією – високотоксичного 2,3,7,8-ТСDD і самого гербіциду, який в абсолютно чистому вигляді отримати не можливо. Крім цього, украй високі генетично обумовлені флюктуації діоксиновій чутливості, різниця в дозуваннях може коливатися в межах двох-трьох порядків.
Головним доказом того, яка речовина була використана для отруєння, послужила не клініка, а безпосереднє виявлення токсину в організмі потерпілого.
А раз знайдено знаряддя злочину (отруту), значить, можна говорити з юридичної точки зору про склад злочину, тобто про умисне отруєння.
Знаючи, що таке діоксини, звідки і в якій кількості вони поступають, для спростування факту отруєння потрібно визнати три абсурдні варіанти, що відносяться до дій самого потерпілого: – отруїв себе сам; – нищком від найближчого оточення і сім'ї велику частину часу проводив на території сміттєспалювального заводу в безпосередній близькості від вихлопної труби; – поодинці (зовні кола сім'ї) харчувався продуктами, вирощеними на території екологічної біди або на полі, яке п'яний або, який зовсім не розбирається в своїй справі, фермер помилково засипав гербіцидами і пестицидами, вважаючи, що це корисні мінеральні добрива.
Що таке діоксини і звідки вони беруться
Діоксини – це суперекотоксиканти, що відносяться до I класу токсичності, поступаються по силі дії тільки ботулиновому, правцевому і дифтерійному токсинам і отруті кураре.
Один з діоксинів – ТСDD – отруйніше за ціаністий калій в 67 тисяч разів і стрихніну в 500 разів. Діоксини – унікальні речовини, що представляють сімейство з багатьох сотень інертних хлорвмісних з'єднань, період напіврозпаду яких коливається від декількох місяців до десятків років, в середньому 2-3 роки.
Вони стійкі до високої температури, руйнуються при температурі вище 1 250 градусів, при зниженні температури здібні до ресинтезу, стійкі до кислот і лугів (без каталізатора), вологи і заморожування. Одним словом, ні у вогні не горять, ні у воді не тонуть. Діоксини не мають запаху, тому заяву дружини пацієнта можна розглядати або як емоції, або як зайвий довід до версії полікомпонентного отруєння.
Діоксини не біотрансформуються в організмі, природа не має руйнуючих їх ферментів, оскільки вони до 1930 року в природі не існували. Їх не знайшли в тканинах ні єгипетських, ні індіанських мумій, зате зараз їх знаходять скрізь, включаючи антарктичний лід.
Вони є у всіх без виключення продуктах харчування, особливо їх багато в молочних і м'ясних продуктах. У зв'язку з цим ввели поняття "діоксиновий фон", який у ряді країн наблизився до гранично допустимого рівня, за межами якого починається тотальне хронічне отруєння.
Враховуючи період інтенсивного землеробства із захопленістю ДДТ, гербіцидами та іншими інсектицидами, відсталі промислові технології, низькі показники клітинного імунітету в українців, можна припускати, що діоксинова проблема актуальна для нашої країни. В більшості розвинутих країн світу, у тому числі в Росії, прийняті відповідні національні програми, у нас про це навіть не говорять.
Діоксини – універсальні клітинні отрути, що мають спорідненість до клітинних рецепторів і ключових ферментів і гормонів. Вони пригноблюють імунітет, провокують появу злоякісних пухлин, прискорюють процеси старіння, порушують репродуктивні функції у чоловіків і жінок і сприяють виникненню рідкісної потворності, призводять до накопичення генетичних порушень, передаваних через декілька поколінь.
Діоксини переважно акумулюються в жировій тканині, де їх концентрація перевищує рівень в крові в 300 разів, в шкірі і печінці – відповідно в 30 і 25 разів. В сироватці крові вони абсорбуються на ліпопротеїдах. У фекаліях і жовчі при гострому отруєнні їх в 2 рази менше ніж в крові, сеча не представляє ніякої діагностичної цінності, оскільки рівень вмісту діоксинів в ній складає 0,00005 від рівня в крові.
Все це указує на те, що як діагностичний матеріал, особливо при пізній діагностиці, достовірно може служити тільки жирова тканина, узята при біопсії шкіри, в свіжих випадках отруєння – кров, якщо рівень діоксинів вище за межу чутливості діагностичного приладу.
Діоксини ніколи не виробляли спеціально, вони є постійними супутниками цілого ряду технологій: у виробництві паперу, пластмас, кольорової металургії, нафтохімії. Основними "джерелами" вважаються сміттєспалювальні заводи, навіть за наявності сучасних каталітичних і сорбціоних уловлювачів, а також пожежі, в яких згоряють пластмаси, продукти нафтохімії, і автомобілі, що працюють на етильованому бензині.
Хлорування води і обробка м'ясних продуктів консервантами (пригадайте галас п'ятирічної давності з курячими стегнами) сприяють кумулятивному накопиченню діоксинів в організмі людини і хронічній інтоксикації. В основі феномена бельгійських "діоксинових курей і свиней" лежало годування тварин комбікормами, в які додавали рослинне масло, що багато разів використовується в приготуванні картопляних чіпсів.
В більшості країн світу давно відмовилися від хлорування водопровідної води, замінивши його на безпечне озонування. Перед спалюванням сміття проводять його сортування, видаляють пластмаси, які направляють на повторну переробку. ЗМІ добре інформують населення про те, наскільки шкідливо спалювання в багаттях пластмасового сміття. В цілому, в природі зовні зон екологічної біди діоксини у великій кількості не зустрічаються. Але природа одне, а справа рук людських – це інше.
Для утворення діоксинів потрібне поєднання трьох умов: органіка, хлор і висока температура.
Серед капіталістичних країн "найбруднішої" по діоксинам, як не дивно, є Японія. З 10 кг діоксинів, які щорічно потрапляють в атмосферу, на частку Країни Висхідного Сонця доводиться 4 кг, США займають друге місце, відстають на 1,5 кг, "найчистішою" вважається Швеція. Закритість СРСР не дозволяла розрахувати його частку в глобальному діоксиновому забрудненні.
У військовому секторі США і НАТО – основні винуватці глобального забруднення. Бомбардування В'єтнаму, Югославії і особливо Іраку, коли горіли цілі міста, нафтосховища, привели до викиду такої кількості діоксинів, яка стала позамежною для обширних територій.
В історії добре описаний випадок виробничої техногенної катастрофи – вибух на хімічному заводі в Севезо (Італія) в 1976 році, від якого постраждало декілька сотень чоловік. У багатьох потерпілих зразу ж з'явилися червоні плями як при опіках, а через декілька тижнів – хлорні угрі. В колишньому СРСР траплялися "тихі аварії" з викидом діоксинів в Уфі, Чапайовську, Дзержинську, але замовчання їх не дозволяло накопичувати лікарський досвід.
Що стосується екотоксикології діоксинів, слід пям'ятати, що допустимою дозою вважається 10 пікограм (пг) на 1 кг ваги в добу – для людини вагою до 60 кг це складе 600 пг. Російські токсикологи показали, що в деяких регіонах Росії добова доза коливається в межах 500-2000 пг. В США середній американець набирає близько 550 пг, при цьому 55,8% надходжень діоксинів в організм людини відбувається за рахунок м'яса і молока.
Спалювання будь-яких комбінацій поліароматичних вуглеводнів (ПАВ) і полівінілхлориду (ПВХ) – гуми, поролону, ліноліуму, поліетиленової плівки, пластикового посуду і тому подібне – супроводжується викидом в атмосферу діоксинів і інших канцерогенів. Целюлозно-паперове виробництво, що використовує технологію хлорного вибілювання, продовжує залишатися основним забруднювачем навколишнього середовища.
Проте гігієністи настирливо б'ють тривогу з приводу використовування високовибіленого паперу в готовій продукції. В "чорний список" потрапили косметичні серветки (5,6 пг), кавові і чайні фільтри (1,7-2 пг), сигарети (3,8 пг в перерахунку на пачку). Досить небезпечно часте використовування піхвових тампонів, враховуючи їх тривалий контакт з тілом.
Замість туалетного паперу гігієністи рекомендують використовувати біде. Хімчистка одягу за допомогою трихлоретилену, широке, деколи без особливої необхідності, застосування побутових хлорвмісних дезинфікуючих засобів підвищують діоксинове навантаження. Що стосується моніторингу діоксинових забруднень, то вони вимагають великих фінансових витрат (вартість одного дослідження досягає 2-3 тис. доларів США).
Для його проведення застосовують так звані тандем-прилади: газорідинний хроматограф і мас-спектрометр. Лабораторій, які проводять подібні дослідження, в світі всього 40, з них в Росії – 2.
До широкомасштабної екологічної біди привело використовування американцями під час війни у В'єтнамі дефоліанта для прискореного опадання листя, званого аgent orange. Застосування гербіциду полегшувало виявлення переховуються партизан. Над джунглями розпиляло 57 тис. тонн препарату, в якому у вигляді домішки містилося близько 170 кг діоксину.
Унаслідок непродуманого варварства у В'єтнамі гинули домашні тварини, реєструвалася надзвичайно висока частота викиднів і уродженої потворності серед дітей.
Постраждали не тільки в'єтнамці, але і практично всі льотчики США, які розпиляли гербіцид, вони загинули від раку протягом 10-15 років після закінчення війни; 10 тис. американських ветеранів-піхотинців, що воювали в джунглях, отримали посібник з непрацездатності, близько 1 млн. в'єтнамців страждають на такі захворювання, як рак, діабет, нервово-психічні розлади.
Відносна доступність гербіциду agent orange, названого по-східному юшо, має злу символічність, за якою ховається особлива цинічність і винахідливість організаторів отруєння.
Саме тому тимчасова комісія, що розслідує обставини отруєння, повинна бути розширена, в неї включені високопрофесійні фахівці, перш за все лікарі-токсикологи, психологи, юристи.
Заключний медичний прогноз
Повертаючись до прогнозу захворювання пацієнта N, можна відзначити, що він, швидше за все, сприятливий і ніщо не загрожує його життю і працездатності. Стан здоров'я хворого австрійські лікарі оцінили як задовільний, більшість показників здоров'я, на їх погляд, прийшли в норму, пацієнт цілком працездатний, хоча йому необхідно проводити амбулаторне підтримуюче лікування ще тривалий час.
Лікування шкіри обличчя вимагає двох-трьох років, вважає дерматолог клініки "Рудольфінерхаус" Хуберт Пемпергер.
В той же час в зарубіжній пресі з'явилися прогнози токсикологів про те, що стан здоров'я пацієнта не можна з повною упевненість прогнозувати, оскільки ще дуже багато що неясно.
Протягом 2-3 років йому слід проводити постійний імунологічний лабораторний контроль. Віруси в імунологічно скомпрометованому організмі діють більш руйнівно і небезпечно, а попереду – зима з неминучими ГРВІ і грипом.
Окрім імунологічної, пацієнту необхідна постійна психологічна допомога, оскільки для потерпілих від діоксинових отруєнь характерні депресії. Дієта повинна бути щадна для печінки і підшлункової залози, не містити надмірної кількості тваринних жирів, копченостей, бути негострим, але збагатила вітамінами. Рослинні жири, навпаки, сприяють виведенню діоксинів, оскільки вони мають спорідненість до жирів і добре в них розчиняються.
Сучасна дермато-косметологія і пластична хірургія дозволять після загасання запального процесу реконструювати обличчя майже до первинного вигляду. Дермато-косметологам належить прибрати "горби" з-під шкіри, а потім перейти до відомої шліфовки шкіри.
Наявність виражених "горбів" свідчить про разбалансування реакцій імунітету, на фоні зниження кілерних і фагоцитарних властивостей клітинного імунітету йде гіперпродукція моно- і лімфокинів, а також ростових фібробласто-колагенових чинників, але терпіння, поетапне лікування в руках кращих фахівців дадуть бажаний результат.
З. Гордієнко, кандидат медичних наук, позаштатний експерт МЗ України, Київ
* * *
Для отруєння Ющенка використали "підсилювач діоксину", розроблений у Росії
www.ПРАВДА.com.ua, 1.02.2005, 16:30
При отруєнні Віктора Ющенка було використано компонент, що підсилює отруйний ефект діоксину в тисячі разів, рецепт якого розробили й докладно описали у своїх відкритих доповідях російські вчені.
Таке припущення висловив в інтерв'ю "Газете.Ru"естонський академік, засновник Інституту хімічної й біологічної фізики Эндель Ліппмаа.
"Ще шість років тому російські вчені відкрили унікальний препарат, що дозволяє збільшувати токсичну дію діоксину в рази. Причому це була цілком відкрита публікація в доповідях Академії наук", - розповів академік.
За словами вченого, дослідження російських учених було опубліковане в журналі FEBS Letters у квітні 1999 року, і дає докладний рецепт збільшення токсичності діоксину в тисячі разів. Разом з тим, учений не став стверджувати, що препарат було зроблено саме в Росії.
"Я читав ці статті, і сотні інших учених теж їх читали. Використати доповіді росіян могли й на Україні, і в Америці, і в Китаї - де завгодно", - підкреслив академік, додавши, що "ці журнали є у всіх публічних бібліотеках" й "будь-який гарний хімік може, використовуючи зазначену рецептуру, зробити цей препарат".
За його словами, основний автор, що досліджував ці препарати - Олександр Сотніченко. Крім нього, співавторами цього дослідження виступали відомі консультанти, у тому числі колишній шеф Академії медичних наук, а зараз віце-президент РАН Рем Петров і професор Сергій Северин, який є зараз науковим керівником компанії "Російські біотехнології".
"За рецептом російських учених можна було в 100 тисяч разів збільшити розчинність отрути в організмі. Завдяки цьому нерозчинні у воді сполуки тепер можуть розчинятися", - пояснив Ліппмаа.
"Необхідна для Ющенко доза розчиняється в 2-3 літрах - це приблизний об'єм шлунку. При цьому випити потрібно лише кілька міліграмів, все інше зробить сам компонент у шлунку", - сказав академік, припустивши, що "п'ять міліграмів діоксину було достатньо".
За словами вченого, отримана комплексна сполука, або, інакше кажучи, "посилений діоксин" можна дуже легко непомітно додати в їжу. "Кількість препарату максимум у 100 мг, тому що розчинник важить більше, ніж диоксин. Це непомітна кількість", - сказав Ліппмаа.
За словами академіка, діоксин - "дуже навіть доцільна отрута для отруєння, тому що виявити його досить важко", "й убивати він може досить швидко".
Ліппмаа впевнений, що Ющенка хотіли не просто покалічити або вкласти до лікарні, а саме вбити.
"Це було дуже важке ураження органів, і фактично Ющенко був інвалід кілька тижнів. Він міг рухатися тільки завдяки заходам австрійських медиків. Те, що Ющенко поновив кампанію, це було дуже небезпечно, він міг би й умерти", - сказав академік.
Але зараз, на думку вченого, "Ющенко поза будь-якою небезпекою", оскільки "тепер вже цього препарата в ньому немає, тому що добре відомо, як видалити діоксин з организму..."
Як повідомлялося, після оголошення про отруєння Ющенка діоксином у пресі з'явилися численні коментарі медиків. Зокрема, професор Марчелло Лотті, який керує кафедрою професійних захворювань у Падуанському університеті, казав, що для того, щоб на обличчі людини з'явилися прищі, вона має прийняти дуже велику дозу діоксину - кілограми отруєної їжі протягом кількох днів. Інші експерти казали, що діоксин діє тільки на печінку, не вражаючи шлунок.
* * *
Ющенка могли отруїти як діоксином, так і одеколоном?
www.ПРАВДА.com.ua, 2.02.2005, 11:54
Президента України Віктора Ющенка навряд чи отруїли діоксином.
Про це в інтерв'ю Газете.Ru заявив експерт з хімічної й біологічної зброї Кирило Шелученко.
Провідний інженер ДНДІ органічної хімії й технології, який працював в Іраку у складі комісії ООН з роззброєння, сумнівається в точності діагнозу, поставленого президентові України.
Він також сказав, що точно виявити отруєння діоксином можна лише після розтину, зробивши зріз печінки.
Шелученко також відзначив, що діоксин застосовували проти вагітних жінок, внаслідок чого вони народжували виродків.
За його словами, вчений-в'єтнамець після війни у В'єтнамі описав уперше дію діоксину. "Діоксин як такий у природі зустрічається досить часто. Його багато в рибі. Від отруєння ним можуть страждати рибалки, які їдять дуже багато риби", - додав експерт.
Він також розповів, що "діоксин має вигляд розплавленого маргарину або розплавленого воску".
"Тож щоб його випадково з'їсти, треба дуже постаратися. Правда, це саме смертельна доза (0,5 мг). А доза, що подразнює шкіру й того менша - взагалі 0,0003 міліграма на кілограм ваги людини. Тобто для Ющенка це 0,024 міліграма", - зазначив Шелученко.
На запитання, чи означає це, що Ющенка спокійно могли отруїти, і він такої малої дози на смак все-таки не помітив би, Шелученко сказав:
"Можу сказати, що прямих діоксиновых уражень, тобто через рот, через їжу, до цього ніколи не спостерігалося. Бачите, судячи з LD-50 і за шкірною дією, у принципі, можна", - зазначив він.
"Інша справа, що є набагато легші шляхи для такого роду спецоперацій. Індуси перше місце зараз займають за екзотичними сполуками, які викликають цікаві ефекти. Вороги Ющенка могли б що-небудь цікавіше придумати. Мені здається, що версія з діоксином - це марення, але дуже важко довести, що це не марення", - додав він.
"Дія - так, можна таких симптомів досягти діоксиновим отруєнням. Будь-яке подразнення шкіри, вугрі на обличчі - це все може бути діоксин. Але може бути й прострочений одеколон", - сказав Шелученко.