3 лютого 2010 року – за чотири дні до повторного голосування, Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» (далі - Закон) щодо організації роботи виборчих комісій. Закон уже підписано Президентом, а отже після його офіційного оприлюднення він стане частиною законодавства, що регламентує порядок проведення виборів Президента України.

Сам по собі факт внесення змін до виборчого законодавства під час виборчого процесу напередодні дня повторного голосування заслуговує на негативну оцінку. Венеціанська комісія у своїх висновках та ряд інших міжнародних інституцій неодноразово звертали увагу на недемократичний характер такої практики.

Закон «Про вибори Президента України» в редакції до прийнятих 3 лютого змін передбачав, що засідання виборчої комісії є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше як дві третини складу комісії. Зважаючи, що при повторному голосуванні виборчі комісії формуються за поданням двох кандидатів у Президенти України, небезпідставними є побоювання щодо використання вимоги про кворум виборчих комісій як засобу зриву виборів кандидатом, для якого результати голосування є невигідними, шляхом неподання кандидатур на призначення членів виборчих комісій, або відмови більше третини членів комісії брати участь у її засіданні, або їх неявки в день голосування. Мотивацією прийняття Закону начебто було прагнення унеможливити зрив виборів описаним вище шляхом.

Прийнятий Закон передбачає такі зміни:

- скасовується вимога щодо кворуму виборчих комісій усіх рівнів;

- надається право комісіям вищого рівня приймати рішення по суті питання віднесеного до компетенції комісії нижчого рівня у випадку бездіяльності останньої;

- вносяться корективи щодо порядку формування виборчих комісій, зокрема у разі, якщо кандидат на пост Президента України не використав можливість подати встановлену кількість кандидатур до складу певної комісії у визначений строк, або якщо повноваження члена виборчої комісії було припинено достроково і не було внесено подання щодо кандидатури на його місце, комісія вищого рівня формує склад тої частини комісії, подання щодо яких не внесено кандидатом на пост Президента України, за поданням міського голови, голови районної, районної у місті ради.

Як зазначалося, ризик щодо можливості зриву виборів на певних виборчих дільницях, округах чи в цілому шляхом свідомого незабезпечення кворуму виборчих комісій дійсно існує. Однак скасування необхідності кворуму виборчих комісій є доволі сумнівним підходом до вирішення цієї проблеми, який в свою чергу породжує ряд нових проблем. Так, встановлення у законодавстві вимог щодо мінімальної кількості членів на засіданні колегіального органу, за присутності яких орган буде повноважним приймати рішення, є гарантією легітимності цих рішень. Зважаючи на те, що згідно з Законом під час повторного голосування, при підрахунку голосів, а також при встановленні підсумків голосування рішення виборчої комісії приймаються більшістю від присутніх членів комісії, а також на встановлений Законом порядок скликання та проведення засідань виборчих комісій, такі зміни у Закон можуть призвести до зловживань членами виборчих комісій, прийняття незаконних рішень декількома членами комісії і, навіть, проведення двох чи більше засідань за участю різних членів комісії та, прийняття ними різних рішень.

Виходячи з зазначеного набрання чинності такого Закону потенційно також несе в собі серйозні загрози проведенню демократичних виборів та встановленню об’єктивних результатів голосування. Прийняті зміни можуть бути свідомо використані з метою дезорганізації виборчого процесу на всіх рівнях. Повторне голосування 7 лютого може стати яскравим прикладом дії відомого вислову «неважливо, як голосують, важливо, хто рахує», а рахувати може не одна група членів комісії і очевидно по-різному. Якщо події розвиватимуться в такому руслі, то складно буде хоча б якесь із рішень виборчої комісії вважати легітимним. При такому ході виборчого процесу буде ускладнено встановлення об’єктивного результату волевиявлення громадян. Будемо сподіватися, що цей варіант розвитку подій залишиться гіпотетичним і не стане реальністю.

Крім змістовних недоліків Закон було прийнято з порушенням процедури розгляду законопроектів та недотриманням народними депутатами вимог Конституції щодо організації роботи Верховної Ради. Так, парламентарі порушили встановлений Регламентом порядок підготовки і розгляду законопроекту у другому читанні. В свою чергу Регламент, яким керується у роботі Верховна Рада, було визнано 26 листопада 2009 року Конституційним Судом неконституційним, оскільки згідно з статтею 92 Конституції організація і порядок діяльності Верховної Ради України визначається виключно Законом. Однак ця вимога Конституції незмінно порушується народними обранцями з часу її існування. Стаття 84 Конституції визначає, що голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом особисто. Як можна було спостерігати із трансляції засідання Парламенту 3 лютого, у сесійному залі були присутніми значно менше народних депутатів, ніж брали участь у голосуванні. Тобто голосували не народні депутати, а їх карточки для голосування, що також стало вже «традиційним» порушенням вимог Основного Закону народними депутатами.

Таким чином прийняття Закону 3 лютого в чергове показало нездатність народних депутатів до конструктивного вирішення проблем законодавчого регулювання виборчого процесу демократичним шляхом, небажання встановлювати універсальні, професійні, такі, що не допускають зловживань, правила виборчих перегонів та їх готовність жертвувати правовою якістю законів, легітимністю процедур та змінювати правила проведення виборів під час їх проведення лише заради задоволення певного поточного інтересу.

В будь-якому разі, закликаємо політичні сили добросовісно керуватися законом при проведенні виборів Президента України та прийняти будь-яке волевиявлення громадян України.