Протягом червня-липня 2004 р. в селі Голишів Луцького району проходили розкопки пам’яток Трипільської культури. Ще тридцять років тому вважалося, що на Волині практично не існує пам’яток цієї протоцивілізації. На сьогоднішній день Голишів – це єдина на території області частково досліджена пам’ятка, хоча трипільські знахідки відомі і у Луцьку (Гнідавська Гірка, Луг), і біля Володимира-Волинського (Зимне). Експедиція цьогорічного літа складалася із працівників Волинського краєзнавчого музею (Г.Охріменко, О.Златогорський), представника Острозького історико-культурного заповідника (Рівненська область), дослідника лендельської культури О.Позіховського, студента історичного факультету Волинського державного університету ім.Лесі Українки І.Маркуса. Участь у розкопках взяли учні 6-8 класів Боратинської загальноосвітньої школи під керівництвом вчителів Л.Павліхи та Л.Гнатюк. Вперше дослідження на поселенні Голишів були проведені під керівництвом львівського археолога Миколи Пелещишина у 1972 та 1973 роках. Вчений вважав, що подальші розкопки не мають перспективи. Проте цьогорічні знахідки - чисельна кераміка, крем’яні знаряддя праці, обмазка жител, кістки, пряслиці - говорять про необхідність продовження розкопок ще на 2-3 роки. Розкопки проводились на урочищі “Замчисько”, розташованому за 1 км на південний захід від села Голишів і приблизно на такій же відстані на північ від сусіднього села Коршівець. Воно являє собою останець лівого давнього берега невеликої річки Чорногузки – лівої притоки р.Стир, оточений зі сходу сучасним руслом Чорногузки, а з півдня і заходу її широкою болотистою долиною. Лише з північного боку він поєднувався в давнину вузьким перешийком з плато. Останець має приблизно трикутну форму. Довжина пам’ятки – 200 м, найбільша ширина (в південній частині) 120 м, висота над заплавою – 6 м. Поселення на описаному урочищі було відкрите у 1960 р. під час дренажних робіт агрономом Волинської обласної сільськогосподарської науково-дослідної станції М.Онуфриком, який на свіжозораній поверхні зібрав уламки посуду та інші знахідки. На дослідженій площі основну масу культурних залишків складали матеріали пізньтрипільського типу. Крім них, знайдено матеріали пізнього палеоліту, неоліту (дунайської та волинської культур), енеоліту (лендельської культури та культури кулястих амфор), бронзового віку (східнотшцінецької культури). Під час цьогорічних розкопок відкрито поховання лендельської культури, рештки жител у вигляді ям, розвалів печей пізньотрипільської культури. Поряд з ними та в їх середині була кераміка, часто оздоблена відбитками шнура, відтисками штампів, розфарбуванням; керамічні прясла, фігурки тварин, кам’яні зернотерки, крем’яні сокирки, скребки, різці, ножі, глиняна обмазка стін жител з відбитками балок і жердин, а також полови та зернинок злаків.

Довідка. Трипільська культура – унікальне явище в історії людства. Вона відіграла значну роль у становленні світової цивілізації. Хронологічні рамки існування Трипілля – ІV-III тис. до н.е. (що синхронно співпадає із зародження державності на території Межиріччя Тигру та Євфрату (Шумер). Назва власне археологічної культури походить від села Трипілля під Києвом, де у кінці ХІХ століття український археолог, чех за походженням Вікентій Хвойка зробив перші знахідки. Пізніше поселення Трипільської культури були знайдені у степовій та лісостеповій зонах сучасної України (культура Кукутене – на території Молдови та Румунії – вважається спорідненою з Трипільською). Це вже було суспільство з атрибутами цивілізації. Основу Трипільської культури складало землеробство. Саме в Трипіллі відбулася повна і остаточна перемога відтворюючої економіки, що було проявом тріумфу неолітичної революції. Впровадження землеробства у всій Трипільській ойкумені стало фундаментом цивілізації. Окрім землеробства, Трипільську культуру характеризують яскраві зразки домобудівництва, включаючи двоповерхові будинки, ткацтво, унікальне розписне гончарство з міфологічними та казковими сюжетами, зародки протописьма, перші в історії людства гігантські протоміста. Під впливом несприятливих екологічних умов в кінці ІІІ тис. частина пізньотрипільського населення переміщується з степової зони в лісостепову - доходячи, подекуди, до межі з Поліссям. Волинь – крайня межа поширення цієї культури. Загалом, існує більше питань ніж відповідей щодо зародження, існування та занепаду Трипільської культури, її впливу на становлення світової цивілізації та, зокрема, на формування українського етносу. Суперечки вчених, що представляють різні точки зору на ці питання, тривають досі.