Сьогодні, 17 травня вперше відзначається День Європи в Україні. Відтепер, щороку, друга субота травня буде проходити під гаслами євроінтеграції.
Що це: данина моді, задекларовані мрії чи реальні орієнтири подальшого розвитку України? Коментарі Народного Депутата України від міста Луцька Володимира Нальковича Бондара.
Відзначення Дня Європи в Україні - це не лише один із засобів публічного вираження західного спрямування розвитку нашої держави. Об'єктивно, за сучасних умов, не можна бути повноцінною європейською країною не вступивши до Європейського економічного співтовариства. Більше того, бути в Європі, але не входити до Європейської спільноти, означає отримати офіційну оцінку як недемократичної та недостатньо цивілізованої країни.
На жаль, на даний момент Україна є чи не єдиною державою, яка послаблює раніше досягнуті позиції і серйозно ускладнює процес повномасштабного входження до об'єднаної Європи. Проблема в тому, що для діючої влади "європейський вибір" став лише одним з інструментів утвердження і здійснення самої влади. "Європейський вибір", будучи лише декларативним, відразу почав "працювати" на владу і водночас не накладав на неї будь-яких чітких зобов'язань. Зараз свідченням цього є існування великої різниці у зовнішньополітичній сфері між публічною позицією та фактичними діями. І це не лише мої власні спостереження. На тлі нещодавніх подій та нових інтеграційних прагнень не лише українські аналітики, а й високі посадовці ЄС одноголосно стверджують про абсолютну невиваженість і непослідовність зовнішньої політики нашої держави. Не зважаючи на це, інтеграція України до об'єднаної Європи є на часі нагальною потребою та обов'язком, яким ми не маємо права нехтувати.
Об'єктивно, зараз не йде мова, навіть, про асоційоване членство України в ЄС. Всі наші внутрішньоекономічні здобутки останніх років, які постійно проголошуються урядом і абсолютно не відображаються на добробуті пересічних українців, не витримують жодного порівняння із рівнем економічного розвитку країн-членів ЄС. Україна має гігантський сільськогосподарський сектор, що вимагає значних дотацій; вщент розвалену важку промисловість і обсяг ВНП, який із розрахунку на одну особу не перевищує 3% середнього рівня держав євроспільноти. На моє глибоке переконання, Україні зараз не варто витрачати час і зусилля на дискусії про форму взаємин з ЄС, а натомість необхідно працювати над втіленням проголошених планів євроінтеграції.
На завершення минулого року ми отримали низку нових проблем. Держава стала об'єктом санкцій у зв'язку із недотриманням рекомендацій щодо боротьби з відмиванням брудних грошей. На невизначений термін відкладено вирішення питання про надання Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС. Така поведінка західних партнерів видається цілком логічною. Хіба може йти мова про існування ринкової економіки в державі, де щей досі командно-адміністративні методи впливу є найбільш зручними та улюбленими для чиновників при взаємодії з бізнесом? Запитайте у наших підприємців чи відчувають вони дію ринкових важелів? якщо за командно-адміністративної системи все робилось планово і доволі відверто, то тепер напрацьований інший механізм: на загальнодержавному рівні робляться голослівні заяви про цивілізовані європейські підходи, паралельно даються вказівки місцевим адміністраціям і останні із властивою їм старанністю "наводять порядок". А після цього керівництво держави обурюється з того, що Україну не хочуть визнавати державою з ринковою економікою.
Чи ринковими умовами керуються посадовці вирішуючи справді катастрофічну проблему, що склалась на ринку зерна. В той час, коли на державному рівні здійснювалась абсолютно невиважена політика перетворення України в одного із найбільших експортерів зерна, європейські держави порушували питання про вжиття антидемпінгових заходів до України, оскільки вартість зерна, яке ми експортували, була значно нижчою від європейської, хоча селяни терпіли збитки через низькі закупівельні ціни на свою продукцію.
Прирівнюючи себе до європейських країн ми повинні, перш за все, бути чесними перед собою. Чи на європейському рівні у нас медицина, з її задекларованою безоплатністю та, безперечно, далеко не європейською якістю? Чи система освіти в Україні з хабарництвом, як невід'ємною її складовою, сягає рівня європейських держав? Вже не кажучи про рівень добробуту населення, соціальні виплати, які не забезпечують навіть необхідного мінімуму потреб населення. Запитайте в наших пенсіонерів, чи відчувають вони, що живуть у європейській країні.
Наші об'єднані європейські сусіди із жахом говорять про рівень хабарництва та злочинності в Україні. Тоді як у них вбивство викликає значний суспільний резонанс, українці звикли читати у пресі про цілу низку страшних злочинів, які, на жаль, стали звичною складовою буденного життя.
Весь світ начуваний проблемами свободи слова в Україні. І не можуть вони бути вирішені на рівні указів, законів тощо. Ці проблеми породжені свавіллям конкретних осіб, які не вважають за необхідне дотримуватись будь-яких правових чи суспільних норм. Це проблеми несформованої правової держави та недієвої виконавчої влади. В жодній європейській країні не можна безкарно переслідувати та знищувати людей, думка яких суперечить інтересам чи переконанням певних впливових осіб.
Критики не витримує і житлово-комунальне господарство наших міст. Не треба далеко ходити за прикладами. Навіть у рідному місті ми бачимо в яких "європейських" умовах живемо, які "горе-євроремонти" робляться на наших дорогах, обдертих під'їздах, протікаючих дахах тощо. Реформаторські ініціативи луцької влади, звичайно, заслуговують на повагу, але маємо розуміти, що левова частка здобутків міста у сфері благоустрою - це наслідок неподаткових "добровільних" стягнень з підприємців та причина сьогоднішнього багатомільйонного боргу виконавцям-підрядникам. За створення цивілізованого ринку житлових послуг навзамін сьогоднішніх ЖКП потрібно було братися років п'ять тому. Поки що ми досягли лише того, що можемо, як погана господиня, перед приходом гостей сяк-так прибрати вітальню, а сміття розмести по закутках.
Будучи аграрною державою, Україна досі немає дієвого механізму підпримки сільського господарства, а перебіг аграрної реформи надзвичайно млявий.
Деякі українські політики, говорячи про Україну, як повноцінну європейську державу, свідомо заплющують очі на існуючі в нас, далеко не європейські проблеми. як на мене, справді яскравим доказом неналежного рівня життя є масова міграція населення за кордон. Зрозуміло, що не від чудового європейського життя волиняни активно виїжджають в Португалію, Італію тощо, погоджуючись бути дешевою робочою силою на виснажливих важких роботах.
Це далеко не всі проблеми, які зараз не дозволяють називати Україну європейською державою, і нам є над чим працювати. Справжній європейський рівень це не штучна демонстрація, а стиль життя. Це коли люди живуть у дійсно цивілізованих умовах і не лише мають право на працю, а й можливість його реалізувати та отримати належну компенсацію.
На часі актуальною для України є побудова засад демократичного ладу, які дали б змогу нарешті спрямувати національний розвиток за європейською моделлю.
Реальним орієнтиром на сьогодні є не входження до ЄС, а розвиток двосторонньої співпраці з його членами. Водночас усвідомлюю, що така співпраця потребує від нас серйозної роботи, спрямованої на розв'язання ряду внутрішніх проблем. Дещо несподівано для себе, але цілком закономірно Україна вступає у якісно новий період взаємин з Європейським союзом. Він буде значно важчий, але прагматичний та конструктивний. Необгрунтовані сподівання зміняться на об'єктивне бачення можливостей, проблем та шляхів їх вирішення. Настав час завершення публічної та суто декларативної гри у "європейський вибір", яку активно ведуть політичні сили, далекі від справді демократичних цінностей. Час переходити до реальних дій, серйозної наполегливої роботи за планами співпраці та власними програмами. Це спільне завдання уряду і Верховної Ради, яке повинно стати пріоритетним.
Не зважаючи на очевидну суперечливість внутрішніх процесів в Україні, незаперечною повинна бути її європейська спрямованість. я переконаний, що саме така тенденція національного розвитку має стати каталізатором позитивних внутрішніх змін, і вважаю своїм обов'язком особисто долучатись до цих процесів та робити усе можливе, щоб Україна стала справді демократичною, цивілізованою, економічно розвиненою державою, повноправним членом Європейської спільноти.
Сьогодні День Європи в Україні - це не час святкування і відпочинку, а момент для формування реального плану дій, своєрідний старт якісно нового підходу до втілення в життя "європейського вибору" українців.