Політичному довголіттю Бориса Клімчука заздрить чимало його друзів-суперників. Навіть пішовши у добровільно-примусову відставку з посади волинського чільника, він не зійшов із політичної орбіти. От і сьогодні про Клімчука дедалі частіше згадують… Надзвичайний і Повноважний Посол України в Литві – частий гість у редакції «Сім’ї і дому». Проте ще ніколи його діалог із нами не був настільки відвертим…
ДОРОГИЙ БЕНЗИН ГОДУЄ ПЕНСІОНЕРІВ
- Дозвольте розпочати із неприємного... Вас нещодавно пограбували…
- Найбільше шкодую за дорогим годинником. Такі в Україні небагато людей носило. Я вже подав цивільний позов до литовського уряду, і вони мені повернуть усе до копійки, маю добрих юристів. Вони мене погано охороняли, порушили Віденську конвенцію. Моя резиденція біля парку, там поліцейського не було. Литовці мені сказали, що охоронятиме мене та дім поліцейський, який перебуває за 150 метрів. От і доохоронявся… Тепер, після грабунку, вони окремого поліцая поставили…
- Прибалти найшвидше втекли із СРСР до ЄС. Як це позначилося на добробуті громадян?
- Літр бензину коштує долар. Насамперед потрібно збагнути політику уряду щодо бензину. Він має бути соціальним продуктом? Зменшуйте податки – і він стане дешевшим. Але у Литві, навпаки, податки з пального чималі – 27 відсотків надходжень до бюджету дає нафтопереробний завод та торгівля бензином. Він дорогий, але годує пенсіонерів та вчителів. У Литві помітив жорстку конкуренцію виробників. Але для людей це добре. Кілограм добірної свинини на ринку (їх чимало, і торгує там дуже багато …поляків) коштує в середньому 25 гривень. Якісна ковбаса у півтора-два рази дешевша, ніж в Україні.
– Борисе Петровичу, на Україні підприємці крекчуть через навантаження на зарплату, яке становить 38,16 відсотка без прибуткового податку, що сплачують люди.
- Вони теж крекчуть. Бізнесмени в усьому світі крекчуть. Хоча статистика запевняє, що в Литві створено одні з найкращих умов для ведення бізнесу в ЄС. Середня зарплата торік становила 404 долари. Рівень тіньової економіки вони оцінюють десь приблизно на рівні 10 відсотків. Культу касового апарату, як у Словенії, в Литві немає. Але вони є скрізь – у таксі, магазинах, торговельних наметах. У Вільнюсі не миють тротуари пральним порошком, у центрі міста ви побачите облуплені будинки. Є тут і незасіяні поля з бур’янами, залишки розвалених ферм. Але Литва уже рік в ЄС та в НАТО. До речі, у жовтні-листопаді ми запрошуємо до Литви заступників голів облдержадміністрацій з усієї України на двотижневі курсі. Дістали на це гроші …англійського уряду. Чиновників навчатимемо європейських законів, щоб знали, що ж таке цей ЄС.
«ВЛАДИ БАЖАНО ПОВЗАТИ…»
- Борисе Петровичу, ширилися чутки, що після помаранчевих подій ви повернетеся на Київський майдан…
- Якої біди? Я там нічого не закопав. А якби закопав би, то Француз вже знайшов би… Він шукав дуже довго, до останнього цвяха… Він мені таку класну “люстрацію” зробив, що ходжу Києвом “найлюстрованіший” з усіх колишніх і позавчорашніх. Один мудрий єврей казав мені у 2002 році: “Слышишь ты, Борис, слышишь, ты ещё будешь этому Президенту возить хороший магарыч”. Тема про повернення була. Але не тепер, не зараз. А можливо, вже й ніколи... Я часто казав журналістам, що за владу не потрібно триматися. З влади бажано сповзати. Я це роблю. Можливо, колись пограю трохи в політичну гру великих дядьків, якщо буду бачити, що це мені адреналін поганяє. Якщо це буде, то ближче до виборів. Наразі не бачу за групами партій у їхньому класичному варіанті. Можливо, мій потяг уже пішов, можливо, вже пізно…
– Як ви оцінюєте нову владу?
- Влада як влада. Як її можна оцінити взагалі? Просив би журналістів щадити волинську владу щодо середніх заробітних плат. Об’єктивно не буде на Волині середня заробітна плата вища, ніж у Запоріжжі чи Києві. Зате волиняни як розпочали зростання 10 років тому, так і не збавляють темпів. Але якщо вона, влада, хоч молода і юна, переступатиме закон, то тут немає прощення. Мене трохи тривожать публічні дискусії між губернатором і прокурором. Я не певний, що ця тема має бути публічною. Нині і голова адміністрації, і прокурор представляють нову, післяреволюційну владу. Я нікому не заважаю на Волині жити, нікого не ревізую. Нині зустрічаюся з керівництвом області частіше, як з паном Французом. У мене взагалі не було бажання з ним зустрічатися... Про що я міг з ним говорити? Якось я йому сказав: “Анатолію, от ти кричиш, що в області нікому жити не даси. Але ж твоє завдання – поліпшити життя людей. Тебе призначив на цю посаду Президент саме для цього, а не для того, щоб не дати їм жити. Для того щоб не дати їм жити, є прокуратура, КРУ”. Я давно пробачив усім своїм ворогам, але пам’ятаю їхні імена.
“ДОВІДКИ ПРО ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ТРИМАЮ У РАМОЧЦІ”
- Я чорно-білий, як і всі люди, у мене купа своїх проблем. Я з жінкою сварюся часом. Вона, буває, тижнів три у Вільнюсі поживе, а коли доходимо до критичної межі, я її саджу на автобус й у Київ до внуків відправляю. А коли телефонні рахунки зашкалюють за двісті доларів за місяць, прошу приїхати назад. Менша донька зібралася заміж. Її суджений – литовець, має російсько-українське коріння, але громадянин …Латвії. А в Луцьку живе моя маленька онучка Даринка – їй два роки та Артем, якому вже майже десять. Щоразу, коли приїжджаю до Луцька, влаштовую традиційну баню. Тільки я і онук. Дружина Світлана може лишень принести чай, та й то попередньо постукавши: “Дозвольте зайти, панове козаки”…
- Свого часу до Луцька ви їздили й з іншою метою. Було порушено кримінальні справи…
- Три справи закриті. Дві порушували у Києві, одну – в Луцьку. Усі три рішення про закриття у мене в рамочці під склом.
- А ваш портрет із Білого будинку на Київському майдані також під склом?
- (Сміється). Забрав і свій портрет, і свого “друга”… (Француза. - Авт). Мій у мами зберігається. Чого має валятися, щоб хтось йому дулі тицяв. Де портрет Француза, не скажу, але натякну про те, що мені подобається японський досвід кадрового менеджменту. Ви ж, напевне, знаєте, як японські робітники зганяють злість на своїх керівників…
Записали Юрій КОНКЕВИЧ, Тамара ПРИЙМАК